Епілог

- От мені цікаво, а чому перший день занять всі Школи визначають як самі захочуть, а останній день у всіх однаковий.- Кік збирав валізу на завтра. Корабель вирушав опівдні.

- Бо Школи не хочуть, щоб їхні викладачі заздрили одне одному?- Міга намагався закрити свою валізу, але йому явно не вдавалося.

- Це просто традиція,- Солохія тільки-но зайшов і почув краєчок розмови.

- А ти вже зібрався?

- А в мене речей небагато. Ти ж не забувай, моя родина живе в передмісті Верхи. Коли мені було треба щось з дому, я просто виходив з дверей філії в Версі і сідав на трамвай. Не те, що вам ще через пів світу добиратися. У вас там портали не встановили?

- Портали мають постійно підтримувати маги. А у нас їм нудно.- пояснив Кік,- а у вас Міга? Ти з якої філії додому відправляєшся?

- Все ж таки хочеш дізнатися звідки я? Не вийде, Кік.- Міга витягнув всі речі на ліжко і почав розкладати їх в валізі заново,- а де інші, хтось знає?

- Хто де,- знизив плечима Солохія,- ви двоє, взагалі-то, обід пропустили.

- Та ну його, я після того божевілля зі зняттям страхування взагалі голоду не відчуваю.

- А ми тебе хоч наступного року побачимо?- раптом звернувся Міга до Кіка.

- А чого ні?

- Бо в мене склалось враження при чому не тільки в нас, що цілительська справа тобі явно не до вподоби, і ти б волів поміняти її на бойову магію. І на якійсь пригоди, які в нормальній магічній школі не відбуваються. Власне це моя думка, я просто поділився з Мігою,- признався Солохія.

- В тебе застаріла інформація,- Кік здивовано зрозумів, що навіть не розсердився на те що друзі обговорювали у нього це за спиною,- Я дійсно не хотів бути цілителем, бо хотів стати бойовим магом.

- А зараз?

- А зараз мене і бойова магія не цікавить. Арена вгамувала мій голод повністю. Та і Нуллі на додачу. А цілительство так і не зацікавило. Не моє це. Я допоможу хворому, чим зможу, якщо треба. Але... Ну, розумієш, бісить, що це не мій вибір. Але поки, що я нічого з цим зробити не зможу.

- Стадія заперечення пройдена,- відзначив Солохія голосом в якому було важко вловити емоції.- Стадія прийняття теж колись буде.

- Так,- погодився Кік,- буде. Так і створюються нещасні люди. Виростають з дітей, яким батьки нав’язують власне розуміння щастя, вважаючи його єдино правильним. Щось мене в філософію потягло. Солохія, а ти не збираєшся сьогодні ввечері відправлятися, чи завтра зранку?

- Зранку. Як ви закінчили пропоную прогулянку в їдальню, там готується урочисте прощання, ну і банкет. Для тих, хто досидить...

* * *

- А ви вже все зібрали?- поруч з Ясею плюхнувся Катаран. Всі сиділи в їдальні, і Яся тепер сиділа поруч з ними, а не з дівчатками. Якщо Катаран все вловив правильно, більшість обговорювали в яку Школу підуть потім.

- Буде ще час,- відмахнувся Вівін,- в кого які плани на літо? Може в гості заїдемо одне до одного?

- До мене не вийде, - Яся звіряла якійсь довжелезний список,- я кочуватиму по родичах, але можу наргянути до тебе, якщо твої батьки не проти. Та не панікуй, я розумію, що ти казав до хлопців.

- А чого, я буду радий,- раптом усміхнувся Вівін,- приїзджай, тільки попередь спочатку. Ми ж з потоку у Зізіки тільки четверо і залишаємось. В нього рекорд серед кураторів.

- Не тільки у нього. У Тікі теж четверо,- зауважив Катаран,- і взагалі цей рік рекордний,- залишаються тридцять учнів. Ніколи так багато не було. Яке місце Нуллі в турнірі зайняла, хтось знає? А то я з тим потрійним віддзеркаленням пропустив.

- Дев’ята сходинка,- відповів Уман,- а переможець Дада Калік. І він об’явив, що завершує кар’єру. Як на мене це жахливо.

- Уман, буде, ще якійсь хаосит, що заволодіє твоїм серцем. Я думала ти в Школу Хаосу поступати збирався?

- Я й досі збираюсь. Просто я жива людина, і мною володіють всіляки сумніви. Там щось дивне з тією Школою. Хоча, може для них це нормально... Тому наступного року я вчитимусь тільки в Дзеркалці, а далі погляну на навантаження.

- А до речі, що ти вирішив з оплатою? Тобі щось пред’явили?- раптом схопився Вівін.

Яся пхикнула, Катаран широко посміхнувся, Уман пхикнув теж.

- Там весела ситуація,- пояснила за Умана Яся,- на власні очі бачила. Він підійшов, нарешті, до Зізіки і спитав напряму. Зізіка реготав так, що луна йшла по дзеркальних коридорах. А потім сказав, що Уман вже відробив і зник порталом.

- І коли ти встиг?- поцікавився Вівін.

- О, ще один!- Яся явно зраділа, що Вівін не здогадався.

- Коли мені допоміг,- пояснив Катаран,- він вирішив проблему, яку кваліфікований викладач, і мабуть не один, не міг вирішити більше трьох років. То Школа вирішила, що такий учень заслуговує на вагоме заохочення.

- А хтось знає, списки учасників наступного турніру Арени вже є?

- Поки нема. І до речі, Нуллі біля Школи Часу вже не стирчить, тож я думаю, на Арені ми вже її теж не побачимо. А в кого де вихід? Хто завтра йде через Лас?

Виявилось, що через Лас йдуть всі, крім Катарана, але він охоче їх проводить.

- А на станцію дирижаблів комусь треба?- допитувалась Яся

- Ні мені з Кіком в порт. Вівін, а тобі?

- А мені в портал в Порту, а потім пішки, а потім ще в один портал. Я живу в глушині. Але в нас красиво і люди добрі. О, а що буде урочиста частина?

Їдальня раптом освітилася різнокольоровим світлом. З’явилися гірлянди з жовтих і білих квітів, і зазвучала музика. Восьмеро кураторів і викладачі з Ратілем з’явилися посеред їдальні разом з постаментом.

- Ну звісно, більшість тут вже ніколи не з’являться. Але якщо хтось помітив, то їжа не дзеркалена. Вона справжня. Цінуймо це.- Катаран вибрав собі червоне яблуко і приготувався слухати.

Святкування затягнулося аж за північ. Спочатку довгі щемливі промови, потім довга вечеря, ніби, блін, ніхто будь якої смакоти сам надзеркалити собі не може. А потім столи зникли, прийшли музики і почалися танці. Причому танцювали і викладачі і старшокурсники і, здається, ще кілька двійників Ратіля прийшло.