Глава 25

Але Уман тріумфував недовго. На другому занятті нічого не виходило. Катаран уперто вирішував завдання, та його потрійне дзеркало стояло мертвим мертве. Зрозуміло, було очевидно, що відбувається: Катаран просто намагався не відволікатися так сильно від дзеркала, як минулого разу і привернути його увагу до чогось ще не вдавалося. Розповісти йому, що вже вийшло? Та ні, не повірить. Вважатиме, що йому просто брешуть з якоюсь метою. Уман думав-гадав, але раптом виявилося, що заняття в порожнечі закінчилося і їх винесло в початкову кімнату. Прикро. Тільки одне заняття залишилося, що робити? На третьому занятті, здавалося, Катаран забув взагалі все, що вмів. Він витворяв таке, що якби це не була Порожнеча Уман, мабуть, забрався б кудись на безпечну відстань. На край світу, наприклад, чи подалі. Мертве потрійне дзеркало і з десяток неймовірних комбінацій з інших поєднань дзеркал, не обов'язково таких, що вони вже тренували. Фортеці із драконами? Дирижаблі з плазмопушками, кораблі з катапультами? Катаран, та що з тобою сталося? Вирішив, що як помирати, то з музикою? А як же мені? Мені взагалі сюди більше немає ходу. А, й справді, як помирати то музикою...

-Катаран, - Уман наполегливо смикнув приятеля за рукав, - все в мене інша ідея, давай скасовуй своє дзеркало.

-Навіщо? Ти ж хочеш свідомість подалі відвести, то як ми дізнаємось спрацювало чи ні?

Так ось чому не виходить! Катаран про все здогадався і тепер сам заважає, навіть не розуміючи цього.

-Концепція змінилася. Прибирай дзеркало і роби їжу будь-якими способами без обмежень. Все що спаде на думку. Їжа не повинна бути їстівною або навіть безпечною, ми все одно її їсти не будемо. Просто твори багато і без системи, не відволікаючись на що-небудь.

Вони сьогодні не встигнуть, але раптом? Адже може бути, що Катаран відчує по-справжньому смак перебування в порожнечі, і зависатиме тут хоч трохи довше. Як пояснив Уману професор Ратіль, Порожнеча потоншує в нашій свідомості межу між можливим і неможливим. Робить її гнучкою та підатливою. Бувають випадки невдачі, коли грань так і залишається жорсткою і тендітною і володар залипає на Порожнечу. Тоді його треба рятувати. Але є більш рідкісні випадки, коли грань стає настільки податливою, що порожнеча стає милішою за реальний світ, так і сталося з Уманом. А ось Катаран - важкий випадок - занадто жорстка система внутрішніх переконань. Насправді похвально і важливо, але не в дзеркальній магії. Ти можеш усе, що згоден дозволити собі. А Катаран просто не згоден. Що якщо він зависатиме в Порожнечі трохи більше і відчує смак до таких речей? То нехай не одразу, але дозволить собі творити і справжню їжу також.

В решті навчання у нього проблем немає, а тут треба підштовхнути. Що ж, зрештою, навіть якщо Уман зараз не впорається, зовсім не означає, що Зізіка не допустить його в порожнечу в майбутньому, тим більше, що й професор Ратіль на його боці. А це вже аргумент, хоч би що казав про нього Зізика . І Уман просто видихнув і вирішив розважатися. І спробував створити навколо щось, що б відволікло від атмосфери і настрою навчання.

У Порожнечі простяглися ліси. Причому ліси дуже дивні, ялинки росли впереміш з гігантськими папоротями, над гронами фіолетових суцвітть швидко махаючи крильцями, збирали нектар чорно-білі колібрі, які чомусь наводили на думку про сорок. На ялинах росли жовті сливи від яких йшов солодки аромат. Деінде у високій траві бігали дрібні тваринки, чи то білочки, чи то кролики. Він не придивлявся.

-Для початку згодиться, - задоволено заявив Уман, - а ти чого чекаєш? Руйнуй дзеркало і роби їжу без нього.

Катаран скинув заціпеніння та зруйнував своє ідеальне потрійне дзеркало. Але творити став не одразу. Тобто він створив. Червоне яблуко. Точнісінько таке саме, які творив весь останній рік. Уман міг присягнути, що це одинарне дзеркало і зразок мало того, що неїстівний, але й у реальному світі не протягне більше півгодини. Ба це ж Порожнеча, вони тут маленькі боги, і він сам на цьому наполіг. Але уява Катарану відмовляла, він створив ще з дюжину яблук і замислився.

- Ну що ти думаєш? - невдоволено відсмикнув його Уман, - Дзеркаль, думати в реальності будеш. Тобі ж ясно дали зрозуміти, що тут логіка хуліганить.

- Вигадую, щоб таке створити, - пояснив Катаран, - нічого в голову окрім яблук не приходить. Зациклився я на них.

- І це людина, яка теоретично півроку голодна, - з осудженням пробурчав Уман, - не дивно, що їжу створювати не виходить, у тебе ж ніякої мотивації.

-Ти прямо як Зізика,- брикнув Катаран,- мені, що тепер померти з голоду, якщо ніколи не вийде самому їжу створювати?

-Треба було на голодний шлунок йти, - не дав себе збити Уман, - але, що з тобою поробиш, давай швиденько за моєю думкою: смородина, малина, калач, ковбаса, печеня, кавун, сметана, ябл... ні, котлети, пиріжки з м'ясом, пиріжки з капустою, борщ ...

Через якихось двадцять хвилин навколо них стояли гори різноманітної їжі, яку, якби вона була реальною, не можна було б з'їсти і за тиждень.

-Прибирай, - скомандував Уман.

-Як? Потрібно чекати поки розсмокчеться ...

-Воно не розсмокчеться поки ти залишаєшся в Порожнечі. З цим всім зараз доведеться, як зі звичайною їжею, або з'їсти або утилізувати, або потонемо.

-Гаразд. Прибираю.

Катаран творив їжу, а потім її знищував... Уман сумно спостерігав свій фантасмагоричний ліс і гадав, коли йому знову представиться можливість знову витворити щось подібне в порожнечі. Нескоро, дуже нескоро. Але може хоч у Катарана вийде, йому сподобається свобода Порожнечі і він відпустить собі ті внутрішні заборони...

Коли вони вийшли в коридор, той був порожній.

-Підемо до Зізики? - похмуро запитав Катаран.

-Навіщо? - байдуже відповів Уман, - сенсу розповідати, що в нас нічого не вийшло? Все одно він нас знайде, щоб вирішити впускати мене в Порожнечу знову чи ні.

Катаран зітхнув, але сперечатися не став. Вони повільно поплелися у бік їдальні. Хоча думка про їжу викликала огиду, незважаючи, що вони і не їли нічого з тієї гори їжі. Якоїсь миті з дзеркала на них вискочив професор Ратіль. І куратор Лікі та куратор Зізика.