Глава 19

Напочатку нічого не траплялося, і Уман почав думати а чи не відійти від своїх правил і не створити собі світло. Бо дуже вже нудно. Не втримався і відпустив думки блукати, як їм заманеться. Взагалі то це перша частина у процесі віддзеркалювання виходила в нього вже автоматично, але тут дзеркалити не було чого. А дзеркалити себе він не зможе ще дуже і дуже довго ні в реальності ні в порожнечі. Думки тяглися повільно і ліниво від драконів Вівіна до нервовості Катарана, від Ясиних дрібничок до зарозумілості Солохії, від незадоволенності життям Кіка до жартів Міги. Потім пригадався Кам’яний Дол і старші брати і молодші сестрички, такі схожі зовні, та й що казати всередині теж. Пригадалось плавання на кораблі, ось хвилі м’яко вдаряються об причал в порті, так б’ються, наче їх шелест виходить з середини, шшш, шшш, шшш, так ритмічно набігаючи і розбивючись об тверду поверхню. Удари стають все ритмічнішими і вже не настільки повільні. Пом, пом, пом. І тут наздоганяє усвідомлення: він заснув! Але колишньої паніки нема. Просто з’явився і море і кораблі, точно відновлюючи картину Ласького порту. Але було і усвідомлення, що це не він творить це в Порожнечі, бо для того щоб щось творити треба знати, що ти хочеш побачити. А просто бачить це у ві сні. Просто сон, що в ньому страшного? Тільки ритмічний стукіт серця стоїть у вухах і ніяк не хоче вщухати. І навіть маскуватися під шум морських хвиль не хоче, як раніше. Ось він злітає в повітря і ширяє над щоглами, а зграї чайок, що налетіли невідомо звідки супроводжують його в польоті. Ось він летить до міста злітаючи ще вище, щоб піднятися до високих скель на яких воно розташоване. Він піднімається ще вище, чайки давно відстали, і місто під ним вже маленьке наче іграшка. Повз нього пропливають хмаринки. Дивно, але вони зовсім не вологі, як йому здавалось. А, дійсно, це ж сон. Місто знизу починає темніти, очевидно скоро зайде сонце. І тут теж скоро стемніє. Але він піднімається вище, знаючи, що чим вище, тим довше можна бачити сонце. Міста внизу вже не видно. Тільки море і суша і тонкий кордон узбережжя, де вони зустрічаються. І зірки над головою. Зірки? Ну так, зараз же ніч, сонце ж зайшло. Хм-м, а під ногами теж зірки? Як цікаво! Але зірки все дрібніші і все дальші. І ось наступає повна темрява і усвідомлення порожнечі. І ритмічний стукіт власного серця у вухах. І питання. “А чого я минулого разу так сильно злякався? В Порожнечі я багато разів бував наяву, а зараз просто побачив уві сні.” Уман добре усвідомлював, що це сон. Але тепер не квапився прокидатись. Якщо буде необхідно його і витягнуть і розбудять. Продумаєш, ще одна прочуханка. Деякий час він просто висів у Порожнечі і слухав стукіт серця. Якби він побачив ситуацію з протилежної сторони, він би здивувався,що ні одної сторонньої думки не прийшло в його голову. Він тільки слухав стукіт свого серця. Але всередині назрівало незрозуміло відчуття, яке ніяк не стримували і не відволікали сторонні думки. Те відчуття росло і розширювалось, ібуло неприємно, бо то була порожнеча. Раптом виникла паніка. Уман гепнувся на підлогу в початковій кімнаті з величезним дзеркалом. І бачиться не дуже затримався, бо інші учні весь час з’являлись то там то тут і спішили до виходу. Серце стукало так, що здавалось, що воно б’ється в горлі. Піти до куратора? Та годі, може воно так і задумано. Але досить, він краще книжки в Порожнечі читатиме. Більше він там не засне.

Наближався бій Нуллі. Вже точно її ставили до земляника. Вона запевняла, що точно заготовила щось для нього дуже неочікуване. Але було зовсім незрозуміло що саме. Просто незрозуміло як відобразити земляну атаку. З каменем, що летить — зрозуміло. З каменепадом теж, більш — менш, хоча треба мати певну концентрацію і навички, щоб утиримувати систему дзеркал проти каменів. Але ж Нуллі щоразу провалювалась саме проти таких атак. Бо незрозуміло як встановлювати ті дзерклала,коли під ногами все труситься чи сиплеться. Представники інших Школ відбивали і стабілізували собі хоч маленький шматок землі який не піддавався землянику, і земляникам відволікти їх було важко. А Нуллі останнім часом взагалі не займалася новими прийомами, а стирчала під Школою Часу, чи гралась в спаринги с першачками. Того дня Нуллі билася другим боєм. Першими йшли водяник та менталіст. Певно теж цікаво, але пригадати з того бою потім ніхто нічого не міг. Вони чекали на Нуллі. Навіть Катаран втік з тренувань і з’явився на бій. І заявив, що будь-яка прочуханка варта того бою. Вони розгорнули дзеркала і стали чекати на бій століття. Цей земляник був на рівень вище ніж ті, що траплялися їй супротивниками раніше. Харіка Тамра стабільно третій-п’ятий рядок в рейтингу Арени. Нуллі, ми в тебе віримо, хоч ти, здається, знов влипла. Крихітні фігурки на Арені вклонилися одна одній. Чорна фігура з білими рукавами і довгими косами, проти високої постаті в зеленій мантії з блакитним орнаментом. Навіть звідси без збільшувального дзеркала видно,що Харіка Тамар дуже старий. А ще він дуже високий і здається виснаженим. А Нуллі має середній зріст і трохи міцненька.

- Наче антиподи,- озвучила Яся те, що всі подумали.

Навколо Арени стоять кілька майстрів щита різних шкіл. Там є і їхній куратор Зізіка, і земляний майстер щита, і ще кілька яких наче б то раніше вони не бачили.

- А чого це вони повилізали,- дещо невдоволено спитав Міга.

- Чекають неприємностей?- це Вівін,- дивись всі мають на одязі знаки кількох Шкіл одразу. Напевне чекають на щось змішане і неочікуване від Нуллі.

- Харіка теж використовує авторські плетіння,- втрутився Катаран,- так само як і Нуллі. Він має величезний досвід і безліч отих власних плетінь. Підозрюю, що Нуллі до нього взагалі, ще не доросла...

- Цить,- то вже Уман, якого дратують будь-які сумніви на адресу Нуллі, та й бій вже почався.

Взагалі бій почався як на бліці. Два супротивника застигли один навпроти одного. Ну гаразд, таймера тут немає, але ж ви не можете стояти тут так вічно. На самому початку бою Нуллі підскочила, і це був перший і єдиний рух на початкові десять хвилин. Ареною повзло відчуття нудоти.