Глава 1

 Темна маківка Умана з’являлась то на кормі, то на носі корабля. Кік не встигав за ним стежити, хоч за останні три дні це було майже єдине його заняття. Пан Бало, друг батька Кіка, що супроводжував Кіка в цій мандрівці до Школи Цілителів завірив Кіка, що спробує допомогти і Уману, якщо вже так сталось. Уману зараз, здається, знайшли роботу на камбузі. Ну очікувано, вчора і позавчора він приблизно у цей час допомагав коку. Кік стримуючи роздратування пішов до трюму. Це роздратування змінювалось захватом, а потім знов роздратуванням вже третій день. Кік заздрив Уману. І сердився на себе за це. І пояснював собі, що нічного класного в положенні Умана немає в принципі. Най йому. Три дні тому Кіка посадив на корабель його тато, цілитель за професією, відправляючи в місто Лас до Школи цілителів. Так дякую. Сплачені великі гроші за навчання, не можна підвести батьків, але коли мрієш бути бойовим магом, це зовсім не те, чому радітимеш. Уман зі своїм татом прийшли його проводжати. Власне проводжав Уман, а в його тата були якісь справи в порту, то він погодився постояти з ним на причалі. Але ж тут з’ясувалось, за якусь хвилинку до того як кораблю відчалити, що на кораблі є ще одне пасажирське місце, можна взяти ще одного пасажира. Навіть безкоштовно, але тоді перевезення доведеться відробити. Що тоді сталося не зрозумів ніхто, мабуть як і сам Уман. Він просто видерся на палубу в останній момент і крикнув своєму татові, що зв’яжеться з ним як тільки влаштується в Ласі. Кік вважав це божевіллям. Нам по дванадцять років, і ти дурнем ніколи не був, то що сталося? Що буде робити дванадцятирічний хлопчик в чужому місці? Жебракувати? І все ж поки, що Уману щастило. Капітан передав Умана в розпорядження кока, але коли той не мав для нього завдань, його забирали в поміч хтось ще. На щогли його не пускали. І в інші небезпечні місця теж. Але побігати йому довелось. Втім команда “Веселуна”- корабля на якому вони пливли поставилась до Умана дуже прихильно і опікувалась ним, як могла. Втім навантажування від цього менше не ставало. Спав Уман в каюті разом з Кіком. Принаймні залишки здорового глузду в нього залишились і він не став відмовлятись хоч від цієї пропозиції. Але за зізнанням самого Умана він працював щосили і намагався втомитися так, щоб звалитися до самого ранку саме для того, щоб здоровий глузд не почав його лякати наслідками необдуманої витівки.

- А де ж твій розум був коли ти на корабель в останню мить вскочив?- це питання Уману задавали і пан Бало, і Кік, і почергово всі члени команди, навіть капітан.

- А я спеціально так зробив, щоб не було часу подумати, злякатися і передумати. - він завжди всім відповідав одне й те саме.

 Ну в принципі сім’я Умана була небагата і, маючи п’ять дітей, відправляти вчитися його в інше місто в магічну Школу вони б не стали. Але його батько дуже старанний і відомий будівельник, піклувався про всіх своїх дітей. Уман якось жалівся Кіку, що батько домовився, що він тепер буде учнем, а потім і підмайстром в ювеліра. Хороша робота, дає непоганий шматок хліба і заслуговує поваги. Але яка ж нудна ота робота! І в магічну Школу можна буде йти вчитися коли сам собі заробить на неї. Але ж це півжиття! Кік його тоді дуже добре розумів. І зараз розумів. Він придушив в собі хвилю заздрості, і сам на себе розсердився. Знов. Ну чому тут заздрити? Хто зараз в яку Школу його прийме? Хоча... Оскільки членом команди був ще й маг-погодник, який колись навчався в Ласі, то він розповів, що Школи хоч і не навчали безкоштовно, але мали непогані програми навчання в кредит, і навіть учні могли виконувати завдання для Школи частково сплачуючи борг. Кредит же повністю мав погаситися приблизно через п’ять років після закінчення Школи. Це вселяло надію, і Кік щиро сподівався, що пан Бало таки прилаштує Умана хоч до якоїсь магічної Школи. Добре б було, якщо в Школу Цілителів, якщо Уману байдуже куди саме. Хоч не сам Кік там буде мурижитись.

-От тебе совість не мучить?- спитав Кік Умана заходячи в камбуз, в якому Уман чистив гору картоплі над двома величезними відрами.

-Мучить трохи,- признався з посмішкою Уман,- мама певно божеволіє, тато теж. Але вони знають, що я під наглядом дорослого. Я точно знаю, бо пан Бало казав, що він вже зв’язувався з твоїм татом.

Остання фраза звучить трохи винувато. Магічний зв’язок хоч і не є розкішшю, але коштує грошей. Ох, і важко жити в незаможній родині. В заможній теж, взагалі-то тільки проблеми різні.

-Якби пан Бало не мав грошей заплатити за той зв’язок, то він би не зв’язувався, він скоріше за все обговорював якісь ділові питання, а про тебе по дорозі вирішував.,- заспокоїв Кік Умана.

-Не зважай,- знов посміхається Уман,- моя совість це переживе, якщо вже випав такий шанс. Мені до речі, про Лас розповіли, ну всі потроху, і історію його і так, хочеш послухати?

Кік знайшовши ще один ножик і викотивши якусь маленьку порожню діжку з кутка, всівся на неї і почав теж чистити картоплю, щоб не сидіти без діла під час розповіді.

- Місто Лас розташоване на кам’янистому березі,- розпочав Уман зрізуючи довгу шкуринку з чергової картоплини,- з трьох боків його оточує кам’яна пустеля,з четвертого , власне море. Клімат там помірний, взимку холодно, влітку жарко, ну приблизно як у нас, може трохи холодніше, ми ж пливемо на північ. Сонячна погода чергується з дощами, нічого надзвичайного. Але все ж таки нестерпної спеки і нестерпного морозу не буває.

- Це тобі такі подробиці тутешній маг розповів?

- Його звати Урсул, він погодник, це певно професійна деформація.

Кік добре знав, що таке професійна деформація: його татко міг в дружній розмові забутися і почати консультувати приятеля, щодо хвороби, про яку той просто пригадав до слівця.

- Навколо Ласу немає фермерських угідь, ну хто буде що вирощувати на камінні? І майже не розвинене ремісництво. Але він дуже людний: тут завжди багато мандрівників, торговців, високопоставлених гостей, е-м, злодіїв, крутіїв, шахраїв, ну і місцеві жителі теж є. Ну взагалі місцевих дуже багато, оскільки в Ласі купа Магічних Школ, а там є безліч учнів, вчителів і науковців, які хоч і не викладають безпосередньо, але докладають руку до розвитку магічних наук. А ще є прості люди,ну які просто там живуть. Хтось же ж має обслуговувати отту всю купу мандрівників. Лас все ж таки порт. Деякі члени команди порівнювали Лас з мурашником. Хоча, може це після порту в них таке враження. Кажуть в портах завжди людно.