Цікаві історія № 008. Історія, що почалася з одного повідомлення

Цікаві історія № 008. МАКС І МАР’ЯНА. Історія, що почалася з одного повідомлення

Іноді найважливіші люди приходять у наше життя зовсім не так, як ми це собі уявляємо.

Без романтичної музики. Без випадкового зіткнення поглядів десь посеред міста. Без кохання з першої секунди.

Іноді все починається набагато простіше.

З розмови двох друзів.

Максиму було двадцять п’ять. Одного дня під час звичайної розмови його друг вирішив торкнутися особистого.

— Макс, ти ж уже давно без дівчини.

— Та нормально мені, — відмахнувся Максим.

Друг лише посміхнувся.

— Скачай собі «Давінчик». Хоч із кимось поспілкуєшся.

Максим поставився до цієї ідеї без особливого ентузіазму. Які ще знайомства через телефон? Що він там знайде?

Але все-таки послухав друга.

Зареєструвався.

Почав переглядати анкети, іноді з кимось переписувався. Минали дні, але нічого особливого не відбувалося. Жодна розмова не викликала бажання продовжувати знайомство.

Здавалося, другова ідея так і залишиться просто невдалим експериментом.

А потім одного дня на телефон Максима прийшло нове повідомлення.

Він відкрив його.

«О, які красиві очі!»

Максим усміхнувся.

Написала дівчина на ім’я Мар’яна. Їй був двадцять один.

Вона звернула увагу на його світло-блакитні очі.

А Максим, відкривши її фотографію, побачив зелені.

Тоді вони ще не знали, що колись саме ці очі будуть першими, які кожен із них бачитиме вранці.

Спочатку були лише повідомлення.

Короткі.

Обережні.

«Привіт».

«Як справи?»

«Що робиш?»

Але поступово кілька слів перетворювалися на довгі переписки. Хотілося дізнатися більше. Розмови ставали щирішими, а телефон усе частіше опинявся в руках.

Зрештою тексту стало замало.

Вони вперше почули голоси одне одного.

Максим хвилювався, хоча, звичайно, намагався цього не показувати.

Мар’яна це відразу помітила.

— Ти що, хвилюєшся?

— Та ні!

— А по голосу не скажеш.

Вони засміялися.

Після першого дзвінка був другий. Потім третій.

Так між двома людьми, які ніколи не бачили одне одного наживо, поступово з’являлося щось своє.

Максим уже хотів зустрітися.

А Мар’яна не поспішала.

Їй хотілося краще його пізнати. Зрозуміти, хто цей хлопець по той бік екрана.

— То коли ми вже побачимося? — одного разу запитав Максим.

— Не знаю…

— Ти мене боїшся?

— Я тебе ще вивчаю.

Максим засміявся.

— І довго ще?

— Побачимо.

Можливо, вони ще довго відкладали б цю зустріч.

Але іноді доля втомлюється чекати й сама все влаштовує.

Одного дня Мар’яні по роботі потрібно було проїжджати через місто Максима.

Вона сказала йому про це.

Для Максима це був шанс.

— Тоді заїжджай. Вип’ємо кави.

Цього разу Мар’яна погодилася.

На одну каву.

Вона приїхала на білому Volkswagen Tiguan.

Максим чекав її біля заправки ОККО поруч зі своєю блакитною Skoda Octavia A5.

Автомобіль зупинився.

Мар’яна вийшла.

І ось після всіх повідомлень та телефонних розмов вони вперше стояли одне перед одним.

Мар’яна подивилася на Максима й одразу вирішила його трохи збентежити.

— Ой, який гарний хлопець… А очі які в тебе гарні!

Максим, який і без того хвилювався, остаточно розгубився.

І саме тут мала б початися та сама сцена з романтичного фільму, де двоє людей миттєво розуміють: «Це він». «Це вона».

Але ні.

У них усе було значно цікавіше.

Мар’яна була втомлена після дороги та роботи.

Максим соромився і від хвилювання говорив якісь дурниці.

Тож після перших хвилин обоє навряд чи могли сказати, що це було кохання з першого погляду.

І тоді Мар’яна вирішила пожартувати.

Вона повернулася до автомобіля, щось дістала й простягнула Максиму.

Пачку «Барні».

Максим здивовано взяв її.

— О, це мені? А за що?

Мар’яна абсолютно спокійно відповіла:

— Викинь. Вона порожня.

Максим кілька секунд дивився то на неї, то на порожню пачку.

А потім слухняно пішов до смітника.

Мар’яна не витримала й засміялася.

Засміявся і Максим.

Мабуть, саме тоді між ними вперше зникла та незручність, яка буває між людьми під час першої зустрічі.

Вони зайшли на ОККО.

Та сама «одна кава» перетворилася на розмову.

І цього разу говорити було вже набагато легше.

Під час розмови Максим запропонував:

— А давай наступного разу нормально зустрінемося. У мене. Зробимо шашлик. Я друга покличу, а ти бери подругу.

Мар’яна усміхнулася.

— Ти вже мене додому запрошуєш?

— Я ж сказав — із подругою!

Вона погодилася.

Через кілька днів вони зустрілися знову.

Цього разу не було тієї незручності.

Був теплий вечір, компанія друзів, вогонь у мангалі, шашлик, жарти й багато сміху.

Максим і Мар’яна дедалі частіше дивилися одне на одного.

Після пікніка компанія перебралася до Максима додому.

Увімкнули бокс.

Мар’яна подивилася на екран, потім на Максима.

— То це і є твій романтичний вечір? Шашлик і бокс?

— А що? Повний комплект.

— Треба ще над тобою попрацювати.

Вона тоді ще не знала, наскільки буквально здійснить цю обіцянку.

Через кілька днів Мар’яна знову приїхала до Максима.

Цього разу залишилася на ніч.

Настав ранок.

Максим прокинувся й побачив картину, до якої точно не був готовий.

Мар’яна прибирала в будинку.

— Ти що робиш?

— Не видно? Прибираю.

Але прибиранням справа не закінчилася.

Дуже швидко Мар’яна вирішила, що одного порядку замало.

Потрібні зміни.

Старе — здерти.

Непотрібне — прибрати.

А якщо вже почали, то чому б узагалі не зробити ремонт?

Максим дивився на все це з подивом.

— Ти ж просто переночувати приїхала…

— Плани змінилися.

Так дівчина, яка довго не наважувалася навіть зустрітися з ним, одного ранку почала робити ремонт у його домі.