Розділ12. Чи знаєте ви? З русифікації українців, що:

• У ході русифікації російськими чиновниками було спотворено безліч українських прізвищ. Так, український рід Чехів у ХІХ столітті став чомусь Чеховими. Дід А. П. Чехова1 ще був Чехом, і сам А. П. Чехов писав, що дід його – українець.

• Значна частина українських прізвищ є безсуфіксними загальними іменниками, які почали виникати ще в XVI столітті як козацькі чи сільські прізвиська (наприклад, Гречка, Скрипник, Гоголь, Ревута тощо). Цей спосіб творення цілком непритаманний російським прізвищам. Прізвища на -ин, які в російській є патронімічними, в українській є матронімічними. Суфікс -ович/-евич використовується в українській для утворення патронімічних прізвищ, тоді як у російській він здебільшого використовується для патронімів (імен по батькові), а не прізвищ. В українській мові, на відміну від російської, як прізвища широко поширені зменшувальні форми імен чи зменшувальні форми загальних назв, що виражається у використанні суфіксів -енко (на Наддніпрянщині) та -ук, -юк (на Заході України).

• Перетворення українських прізвищ на російські почалося ще за часів перебування українських земель у складі Російської імперії й продовжувалося у часи входження України до СРСР. Зросійщення прізвищ велося внаслідок усвідомленої політики зросійщення. Також нерідкими були випадки, коли самі носії змінювали свої українські прізвища на зросійщені під впливом соціально-політичних, правових і культурних чинників.

• У Російській імперії русифікація українських прізвищ була досить поширеним явищем. Тоді в релігійних установах (зокрема, у духовних школах) часто перекладали українські прізвища на російський чи латинський лад. Прокопович — на Прокофьєв, Флавицький — на Флавіанов, Леницький — на Смірнов (lenis — рос. смирный, тихий).

• Під час першої радянської паспортизації у 1930-х роках на Кубані багатьох українців записували росіянами, змінювали українські прізвища на російські чи зросійщенні (Жовтобрюх на Жовтобрюхов, Сеник на Сєннікова, Гас на Полєнов тощо). Зокрема, прізвище відомого борця з Кубані Івана Піддубного2 було записано «Поддубный», а національність — «русский», що сам спортсмен виправив на «Піддубний» і «українець», за що був на деякий час заарештований НКВС. У радянські часи прізвище турбобура Петра Шумила3 змінене на російський манір на Шумілов.

• Після розпаду СРСР в українців з'явилася можливість дерусифікувати свої прізвища. Зокрема, український мовознавець Олександр Пономарів4, уродженець Таганрога на Донщині, свідомо змінив своє прізвище зі зросійщеного Пономарьов на українське Пономарів. Так само повернула собі українське прізвище українська співачка Ірина Білик5, чиє прізвище за радянських часів було зросійщене як Бєлік.

• Найбільшого зросійщення зазнали прізвища на територіях, які тривалий час перебували у складі Російської імперії (Наддніпрянщина, Слобожанщина, Сіверщина, Запоріжжя, Причорномор'я). Активно зросійщення прізвищ проходило на українських етнічних теренах, які сьогодні належать Російській Федерації — на Кубані, Подонні (Східній Слобожанщині), Донщині, Зеленому Клині6.

1 Антон Павлович Чехов (1860-1904) — російський письменник, прозаїк, драматург, публіцист, лікар та громадський діяч українського походження. Класик світової літератури. Лікар за фахом. Почесний академік Імператорської Академії наук з розряду красного письменства (1900-1902). Один із найвідоміших драматургів світу, реформатор театру. Його твори перекладені понад 100 мовами. Його п'єси протягом понад 100 років ставляться в багатьох театрах світу. Бабусею Антона Павловича, була теж українка Єфросинія Ємельянівна Шимко (1798-1878).

2Іван Максимович Піддубний (1871-1949) — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби. Іван Піддубний все життя розмовляв лише українською і ніколи не дозволяв нікому називати себе росіянином або «русским». Протягом останніх років життя Піддубний все частіше скаржився на болі в серці. У травні 1947 року він отримав перелом шийки стегна. Довгий час він був прикутий до ліжка. Івана поховали за огорожею кладовища як самогубця і на пам'ятнику написали «Русский богатырь». У 1988 році стелу на його могилі розбили росіяни, і на ній написали «Хохол-петлюровец».

3Петро Павлович Шумилов (уроджений — Шумило, 1901-1942) — учений у галузі гідромеханіки, основоположник теорії турбінного буріння, доктор технічних наук, тричі лауреат Державної премії СРСР (1942, 1947 — двічі).

4 Олександр Данилович Пономарів (1935-2020) — український мовознавець, перекладач, публіцист, громадський діяч. Доктор філологічних наук (1991), професор катедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік АН ВШ України (1998), заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка; відповідальний редактор газети «Київський університет»; головний редактор «Записок Наукового історико-філологічного товариства Андрія Білецького». Заслужений професор Київського університету (з 2011). Автор понад 250 наукових, науково-популярних та науково-публіцистичних праць з історії, стилістики й культури української мови, її відродження та утвердження як державної, укладач і редактор навчальних посібників і словників різних типів.

5 Ірина Миколаївна Білик (*1970) — українська співачка та композиторка, заслужена[4] та народна артистка України.

6 Зелений Клин, Зелена Україна, Закитайщина— історична українська назва території Приамур'я (Зовнішня Маньчжурія) — південної частини Далекого Сходу, у нижній частині річки Амур і над Тихим океаном; площею близько 1 млн км². Найбільші міста: Хабаровськ, Владивосток, Комсомольськ-на-Амурі, Уссурійськ. Загальне господарське значення (включно з експортом) мають видобуток золота і кольорових металів, рибна, лісова промисловість, ловецтво, суднобудування і морський транспорт, з продуктів сільського господарства — соя. За даними перепису 1926 року в Зеленому Клині мешкало 309 000 українців (із 315 000 усіх українців Далекого Сходу), або 25 % усього далекосхідного населення. У період існування СРСР українське населення регіону зазнало масових депортацій і русифікації.