Розділ 40. Зоряна

Щоправда, скінчився він доволі несподівано.

Мене розбудив якийсь незрозумілий шурхіт. Розплющивши очі, покліпала, звикаючи до сонячного проміння, що нахабно заливало мою половину ліжка. Погляд мій ковзнув по довгих ногах чоловіка, піднявся вище, я аж занадто відверто витріщилася на його живіт. Вчора у басейні я радше відчувала, наскільки він м’язистий, а тут такий вид гарний! Щось неприємно клацнуло, і я мимохіть різко повернула голову у пошуках джерела дивного шуму.

Мої очі зустрілися з трьома парами інших. Митро і його Дві М стояли коло ліжка. Правильніше буде сказати – біля голови білявого. Одна М безтурботно змахнула рукою і приклала свій маленький пальчик до губ, закликаючи мене мовчати. Клацнуло вдруге, і тоді я нарешті помітила у руках Митра ножиці... Але це в правій руці... в лівій же він тримав довге біляве пасмо. Оскільки досвід спілкування з маленькими дітьми у мене був вкрай обмежений, я й гадки не мала, як вчинити. Кричати? Так він же вже відкремсав! І не можна ж сварити чужих дітей...

Поки я судомно намагалася знайти вихід, три речі відбулися одночасно. Хитро усміхнувшись, Митрик охопив ще одне пасмо і відрізав, я таки закричала, а Богдан, різко сівши на ліжку, розчахнув очі.

Почувся дитячий сміх і тупотіння маленьких ніг.

– Ти чого кричала? Вони тебе що, налякали?

– Гадаю, я повинна була закричати одразу, – мовила. – Тобі зовсім не сподобається те, що зробив твій племінник...

Чоловік злегка нахмурився, а потім обличчя його освітилося так, наче він щось важливе зрозумів.

– Вони відрізали мені волосся, еге ж? – запитав білявий, і я мовчки кивнула.

– От же ж... багато?

– Ну... – я глянула на Богдана. – У тебе тепер плішина прямо посередині... – прошепотіла й, не витримавши, пирхнула. Чоловік і справді виглядав кумедно, так, наче йому хтось газонокосаркою стрижку робив.

– Смійся-смійся. – Він встав і наблизився до дзеркала. – Твою ж матір... Моя тобі порада, Зірко, ніколи не розказуй дітям про індіанців, – проговорив, – я от розповів Митру про те, як вони скальпи знімали. Видно, він вирішив скальп і з мене зняти. Засранець маленький. Вони вже один раз намагалися. Я прокинувся раніше й встиг їм протидіяти.

– І що ти тепер робитимеш? – спитала схвильовано.

– Пострижуся, звісно.

– Поїдеш до перукарні?

– Нема для чого їхати, у мене машинка є.

– Під машинку?

– Саме так, ти мені й допоможеш.

– А мені так подобалося твоє волосся, – видихнула я.

– Мені, знаєш, теж, але не ходитиму ж я так. Пішли у ванну.

– Ти певен, що хочеш таки вчинити так... радикально... – спитала, поплентавшись за чоловіком.

– А які у тебе варіанти? – Богдан став перед дзеркалом й прочесав волосся пальцями. – Ні, ти тільки глянь, рівнісінько посеред голови. Я не розумію, у дітей що, якийсь особливий дар?

– Ну, можна якось зачесати і... зафіксувати... – ставши навшпиньки, потягнулася до волосся чоловіка, намагаючись продемонструвати своє бачення.

– Зафіксувати чим? – спитав він, трохи схилившись.

– Шпилькою там і... лаком...

Губи Богдана затремтіли і він, відкинувши голову назад, весело розсміявся.

– Ну ні, нізащо! Я ж не першокласниця, котра невдало підстригла чуба перед школою! Машинка і ще раз машинка! Чистимо зуби і ти мене пострижеш.

Неохоче кивнувши, вихопила зі склянки свою щітку. Було незвично і дивно робити таку просту ранкову процедуру удвох. Це мене і радувало, і спантеличувало одночасно.

– Знаєш, я ще ніколи не чистила зуби разом з... ну з хлопцем... вранці... – відчуваючи, що щоки червоніють, пробелькотіла: – е-е-е... ти розумієш, як це...

Густі брови білявого злетіли, й він цілком серйозно відповів:

– Не дуже, бо я, знаєш, теж ніколи не чистив зуби разом із хлопцем. Хіба що в дитинстві з братом, але то давно було. Я от про що подумав, – Богдан схилився до мене близько-близько. – А може, є ще щось, чого ти ніколи не робила, га?

– Нап... наприклад? – видихнула, позадкувавши до стіни. Мені здавалося, що він може читати мої думки. Може в цю саму мить пречудово знати, що я ще ніколи ні з ким не була.

– Ну, наприклад... не приймала з хлопцем освіжаючого душу! – швидким рухом підхопивши мене під коліна і закинувши собі на плече, цей ненормальний заскочив у душову кабіну і на нас полилася вода. Можливо, вона і не була такою вже холодною, проте мені видавалося, що таки була.

Заверещавши, я плеснула чоловіка по дупі й миттєво опинилася на ногах. І забула про все на світі. Вздовж світлого волосся стікала вода, краплини котилися по широких плечах і грудях, ковзаючи нижче, на живіт. Гарний! Який же він гарний! Мені до болю закортіло торкнутися білявого. Я так і зробила. Гарячий. Ставши навшпиньки, потягнулася до його губ. Не сталося нічого аж занадто відвертого, але мені було так добре, як ніколи в житті.

А потім настав час стрижки.

Певно, я переживала набагато більше, ніж сам чоловік.

– Ну, що думаєш? – спитав, погравши бровами, коли машинка перестала дзижчати.

– Думаю, що все не так уже й погано. Тепер ти схожий на якогось відомого футболіста... напевно.

– Це вже щось, а зараз, ходімо снідати. Певен, що мої трофейні пасма висять на поясі Митра, а Берт чекає не дочекається побачити мою майже лису голову.

– Не брат, а золото, – пирхнула я.

– Він найкращий. Це просто братерське почуття гумору. От побачиш, він іржатиме, наче дикий кінь, і не один з тих, котрі будуть з тобою співати, а справжній.

Богдан не помилився. Альберт реготав. Митрик встиг розділити волосся на три частини і разом із сестрами гордо демонстрував прив’язані до поясу білі пасма, перемотані ниткою. Зітхали виключно жінки – матуся білявого і Орися.

Я мимохіть напружено роззирнулася. Чи буде тут, на сніданку, ця загадкова блондинка?

Утім... її не було.

День потягнувся повільно. Двір поступово сповнювався машинами нових гостей. Години за три мені вже язик почав боліти від нескінченних привітань і відповідей на одні й ті самі питання.