Розділ 38. Богдан

Діставши пиріг, я повільно повернувся лицем до жінки, про яку мріяв, з якою хотів пов’язати життя. Висока, пишна блондинка. Синьоока. Увесь її образ – від кремово-бежевих босоніжок, такого ж відтінку коротенької сукні й до ідеальних пружних локонів, немовби кричав: я – сама досконалість і тобі, щоб бодай мене торкнутися, доведеться постаратися. Та я знав, що це всього лише ширма. Дорога обгортка, а всередині дешевка. Зле й безсердечно стерво.

– І тобі добрий вечір, Вероніко.

– А я думала, що ти вже ніколи не назвеш мене на ім’я.

– Ну, воно ж у тебе є, не гірше й не краще за інші.

– Зрозуміло. Мені тільки незрозуміло, де ти її взяв. Вона замість мене? Дуже поганий вибір. Катастрофічний. Ні фігури, ні статури...

Не витримавши, мимохіть розсміявся, але сміх цей був геть не веселим.

– Ти знаєш, я б на твоєму місці пішов до татуся і сказав, що мені дуже закортіло додому. Він викличе водія, і я не бачитиму тебе до кінця свого життя. Зроби ласку, більше ніколи сюди не приїзди. Наші батьки найкращі друзі, але ми з тобою ні.

– Я маю повне право тут бути! – білявка вишкірилася, але очі її палали.

– Якщо тобі хочеться – будь.

Мовчки відрізавши кілька шматків пирога, поклав їх на тарілку і, взявши чашки, попрямував до дверей.

– Ти міг просто удати, що нічого не сталося! – прилетіло мені у спину, і я зупинився. – Я помилилася! Але ти міг мені пробачити! Ми підходили одне одному!

– У нас з тобою різні погляди на одне й те саме, – рівно вимовив.

– Ти ідіот! Дурень! Так усі роблять! Ніхто не звертає уваги на дрібниці!

– Вероніко, ти серйозно вважаєш, що те, що ти розважалася зі своїм водієм у моїй квартирі на моєму ліжку, – дрібниця?

Я озирнувся до молодої жінки, що свердлила мене поглядом.

– Так! Можна подумати, що ти ніколи мені не зраджував! Всі чоловіки такі! Всі зраджують! Але вони йдуть далі заради сім’ї, бізнесу... – Вероніка запнулася, їй не вистачало дихання.

– І грошей, це ти хотіла додати? Я не винуватий у тому, що твій батько... що він навчив тебе цього. Що за гроші можна пробачити все на світі. Твоя мати його пробачала – таке їхнє життя. Я тобі ніколи не зраджував. Я хотів з тобою прожити все життя. Я тебе кохав.

– Ти навіть не дав мені нічого пояснити!

– Бо нема чого було пояснювати.

– Я злякалася! Всього злякалася! Тебе, твого кохання, нашого весілля! Мені видавалося, що перед моїм носом закривається клітка якась! А він... він просто опинився поруч і все... Це нічого не означало, він нуль, ніхто для мене був!

– Зате тепер ніякої клітки. Тебе тут не було цілих три роки, і я б волів, щоб не було й надалі.

– Я приїхала, бо я хочу тебе назад. Я хочу, щоб ти був зі мною.

– Я більше ніколи не буду з тобою.

– Чому? Через неї? Я побачила достатньо. Як мило, вчив дівчинку плавати! Завжди ти такий. Галантний, чесний. Але вона не краща за мене, ніхто не буде краще за мене.

– Помиляєшся. Я йду геть. Сподіваюся, завтра тебе тут вже не буде. А якщо ж зостанешся, бо я не вправі тобі заборонити, то не смій розпускати свого язика дурного. Якщо ти бодай спробуєш її образити, я нарешті всім поясню, чому весілля було скасоване. Насправді. Там будуть друзі не тільки мого батька, а й твого – йому-то, може, байдуже, а от іншим... не знаю навіть, плітки розлітаються швидко. Чергового багатого дурня знайти буде важче. Ти ж сама знаєш, світ несправедливий, і те, що готові прощати чоловікам, часто не пробачають жінкам. Не змушуй мене опускатися до твого рівня.

– Опускатися?! До мого рівня?! Та ти...!

Вона ще щось кричала мені услід, та я не слухав. Мені не було боляче, лише байдуже. Колись боліло й пекло, наче відкрита рана. Коли все це сталося, я нікому, окрім Берта й Алекса не сказав. Відбився відмовкою. Мовляв, ми передумали. Ресторан, гості, свято. Все скасував. Не бачив Вероніку жодного разу з того дня. Я знав, що вона приходила. Але бачити її не було сил.

Після того всього її батько майже зі мною не говорить. Хоча, як найкращий друг мого тата, знає мене змалечку. Я ні про що не шкодую. Можливо, він надійний друг і бізнес-партнер, але жахливий батько й чоловік.

Навіщо вона приїхала зараз?

Махнувши на все рукою, прискорився. Певно, Зірка вже вийшла з ванни. Ця думка змусила мене усміхнутися, і я вже не йшов, а летів.