Розділ 28. Зоряна

– Бритва Оккама – найпростіше пояснення зазвичай є правильним. Така от штука. Коротше кажучи, Зірко, добре те, що добре кінчається, ти ціла і все з тобою в нормі, тож ноги в руки і пішли. А що, до речі, у клубі сталося?

– Все чудово було, ми такі прекрасні, у сукнях, оце на Зоряні... – почала Мотря, але Сашко її перервав:

– А ви певні, що це не сорочка вишита?

– Не певні, але яка різниця – для клубу годилося. Тематично все. Ти слухати будеш, чи ні? – хлопець кивнув. – Ну то слухай, там виступали “Дикі Коні”, почався цей вільний мікрофон, от тоді-то й з’явилася ця навіжена.

– Мені здається, її Марія звати, – вклинилася я, – вона була зі мною на прослуховуванні, не встигла тобі пояснити.

– А-а-а-а! То от чому вона так завелася! Словом, вона до нас перша полізла, верещала на Зорю, що вона хоче її місце вкрасти й всіляку маячню, я їй сказала, щоб вона свої лижі розвертала і валила з клубу, допоки ціла, а вона виявилася не з лякливих, битися кинулася. Там, до речі, і твоя Софія була, – Мотя хитро глянула на Сашка.

– От давай лише без інсинуацій, – відрубав одногрупник, – там що, звалище почалося?

– Ага, – гигикнула я, – всі почали штовхатися і битися, мені здається, у “Диких Коней” хтось намагався техніку вкрасти, чи то зламати, наче на концерті з дев’яностих.

– І Богдан цей тебе витягнув? – запитав мене Саша.

– Так, а його друг Мотю звідти забрав.

– А про Софу ми нічого не знаємо, – не здавалася подруга і я закотила очі.

– От ти причепилася, я всього лише відзначив, що вона працьовита і все, – огризнувся одногрупник і Мотря, скорчивши жалісну пику, пробубоніла:

– Ну, вибач... Але я з тобою, Сашо, не згодна, про оцю всю статичність і непохитність чоловічої логіки. Ще скажи, що королі не плели інтриг і політики – прості й зрозумілі, а вони часто чоловіки. А ті, хто веде подвійне життя? Ні, те, що ти сказав, маячня!

– Мотре, з тобою каші не зварити. Я тобі про статистичну більшість, це елементарні цифри. Але вони не заперечують винятки. Існують маскулінні жінки і фемінні чоловіки. Є жінки, які мислять рівно, як чоловік. А є чоловіки, котрі поводяться, як жінки. Це вже тип особистості.

– Я щось незрозуміла, – подруга, зупинившись, уперла руки в боки. – Це ти так завуальовано кажеш, що оце все інтриганство й плітки, підстави там усілякі – це все жіноче? Ти опух, лопух?

– Я не опух, але візьми жіночий колектив – це ж тераріум. Жінки, звиклі до того, що фізично вони слабкіші, от вони й знаходять інші методи, а методи ці часто негарні. Те ж стосується й слабких чоловіків.

– Зорю, тримай його, я буду душити цього зрадника і сина психіатра, який дуже багато читає!

– Все-все! – широко усміхнувшись, Сашко скинув руки. – Всі дівчата й жінки – ангели. Так підходить?

– Отож-бо й воно! – кивнула Мотя, і ми продовжили свою путь.

Саша чесно провів нас аж до самого мого дому і пішов спати. Пари у нас сьогодні починалися о десятій і ми з Мотрею збиралися на них встигнути.

Нічого важливого там статися не повинно було, залишилося лише кілька заліків і один екзамен, утім, краще не пропускати.

Подруга, заколотивши нам обом маккаву, поглинала присохле печиво.

– І все одно я не розумію, чому ти втекла, ну поснідала б з ним чи що... – бубоніла вона.

– Мотю, от ти колись когось хотіла цілувати?

– Припустимо...

– Ну так уяви, як він від тебе, наче від чуми відскакує, дуже приємно! Мені хотілося провалитися крізь землю.

– Здається мені, ти перебільшуєш, ти ж сама сказала, що він назвав тебе гарною і талановитою...

– Ну, видно, недостатньо гарною, щоб хотіти чогось більшого. Можливо, йому дійсно мій зад не підходить!

– Ой, все! Краще б ви таки з Сашком замутили.

– Не судилося, він... навіть і пояснити не можу, от рівно такий, як і розмовляє. Правильний я б сказала і дуже... Виважений, а ще, наче все навкруги вимірюється чорним, білим і статистикою.

– Надійний він просто, лопушка! Сама подумай, я його з ліжка висмикнула, а він пішов!

– Бо відповідальний...

– Ну нехай так, але що вже зітхати, скоро Софія його собі забере.

– Що, все ж таки вважаєш, що нашому, такому правильному, Олександру до вподоби Софа?

– Так, вона ж не страшна, ви чимось навіть і схожі, чорняві, тому, якщо у нього смак на тоненьких, чому б і ні. А те, що вона стерво... так якраз такому от спокійному стерво і треба, щоб баланс був. Це буде втрата колосальна! Ти що! Кому я стану дзвонити, якщо що?! Ця Марія сильна, як ведмедиця, – переключилася подруга і я мовчки кивнула. Так воно і було – як для такої стрункої дівчини, хоч і з формами, билася вона знатно. – До речі, цей рудий рокер з нею був. Останнє, що я побачила, перед тим, як Юра мене забрав – як він її тягнув кудись убік, начебто до балкона.

– Цікаво, чи не загребла їх поліція...

– Чому б і ні? Ти ж кажеш, що до лікарні привозили із розбитими головами саме з клубу.

– Ага.

– От цікаво, для кого була та каблучка? Ще й від Тіффані! Очманіти ж! Шкода, що тобі не пощастило заспівати, але... – Мотря швидко схопила телефон і відкрила Тікток. – Я ще вночі бачила, “Дикі Коні” виклали відео бійки на сцені, там вже стільки переглядів! Я тобі що скажу: з них усіх бився там лише кучерявий.

– І не думай навіть, Мотю... – я похитала головою і невесело посміхнулася, споглядаючи, як подруга роздивляється хлопця.

– Чому ж це? – підняла на мене свої зелені очі.

– Він – бабій. От руку тобі на відсіч дам.

– Та прямо там...

– Кажу тобі, так і є. У нього рот не закривається, він усім підморгує, з усіма фліртує, гірше не буває.

– Можливо, це тому, що він вільний... – Мотя злегка нахмурилася.

– Не знаю, мені здається, що такі хлопці завжди вільними почуваються, навіть якщо у них дружина і діти.

– Ну... не знаю, я б з ним кудись пішла... я ж не заміж за нього йти хочу. От якщо вони тобі зателефонують... у мене з’явиться шанс!