Розділ ІІ

Палац. Темрява. І цей голос який ніколи не забудеш.

  Ворота до головної зали були відчинені, коли до них увійшов права рука самого Короля.

- Ваше Високосте, - голос прозвучав злякано, і Король це помітив.

- Так, - єдине слово, і яке може змусити тремтіти навіть мертвих. Його погляд оглядав молодого чоловіка який би відав своє життя заради нього. І водночас думав що ж може бути в його голові.

- Я маю для Вас декілька новин, - і тільки зараз помітивши в його руках папери перевів погляд йому в очі.

- Слухаю. Без пояснень. Просто лаконічна згода.

  Голос Рани прозвучав настільки тихо, що навіть вітер затих.

- Армія готова для тренування. - не піднімаючи голови промовив.

- А друга? - Король не любив чекати.

- А.... Звичайно друга, про зникнення заключених. - Король зжав кулак та так, що пальці побіліли.

-Що?! - голос прогримів на весь палац. Стіни за тремтіли. Вікна заторохкотіли.

- Як це розуміти?, -Рана відчув як по його тілу пробігся погляд Короля. - Як вони посміли, втекти від мене. Мене?!

Хто це був? 

- Двоє. Брат і сестра які не так давно до нас потрапили. - опустивши голову промовив права рука, і швидко продовжив. - Вони відкрили клітку і втекли через чорний хід.

Король сидів і слухав але і водночас ніби думав про те що, як так що звичайні смертні могли втекти від нього. І тут він згадав що спочатку їх було троє і третя як раз ще була у владі Короля.

- Приведіть мені їхню молодшу сестру. - погляд горів чимось не зрозумілим для Рани. Вклонившись він покинув тронну залу і пішов на пошуки.

  Тим часом в одній з кліток яка більше була схожа на карцер для тих хто чекає на смерть, сиділа дівчинка. Вона була мала але вже занадто обдарована як для свого віку. Сиділа й чекала, не знаючи навіть на що.

- Цікаво що ж зі мною буде? - питала вона себе, кожен день відколи з'явилася тут. Думки швидко перебігали не зосереджуючись на якійсь одній. Дім. Батьки. Брат і сестра. Карцер. Король. Темрява. І так вічно по колу.

  Звук відчинення дверей. Я підняла очі щоб подивитися кого на цей раз вони піймали. І здивувалася коли побачила праву руку самого Короля.

- Що він тут забув? - питала я себе, ніби можу відповісти на це питання. Його погляд оглянув всі камери поки його очі не впали на мене. І кроки линули прямісінько на мене. Я трохи здивувалася але більше моє тіло відчувало страх. Невпізнаваність. Невідомість.