41.

Побачивши нарешті у дзеркалі своє нове обличчя, Надійка заціпеніла, немов правці її вхопили. Забракло сили навіть вдихнути повітря. Із дзеркала на неї сповненими болю, страху і суму очима дивилась якась страхітлива потвора з величезним горбатим носом, схожим на нечищену картоплину.

-Молодець! – задоволеним голосом сказав щасливий власник носа-баклажана з-за Надійчиної спини. -  А то в нас тут хто свідомість втрачає від цього видовища, хто верещить, мов різана, а кому й заспокійливе давати доводиться… Все добре, не бійсь…

-Оце добре?! – прошепотіла Надійка, коли нарешті спромоглась вдихнути. Їй хотілось ще багато чого сказати, але забракло сил.

-Спокійно! – хірург поклав їй на плече важку руку. – Не колотись. Ти ж медик! Це набряк, він спаде за тиждень-півтора, і все.

-А як не спаде? – видихнула Надійка.

-Ну, хіба якщо в тебе якась фізіологія особлива, нелюдська… - саркастично мугикнув лікар. – Прийдеш за десять днів, якщо результат тебе не влаштовуватиме. Але не раніше! 

Того ж дня Надійка поїхала на пляж, попри пораду лікаря не мочити зайвий раз носа – надто вже скучила за теплом і водою, надто нестерпною видавалась самотність в осоружних стінах, коли довкола життя буяло всіма барвами веселки. Літо закінчується, не варто марнувати час!

Надійка намагалась засмагати, лежачи на животі і спершись лобом на перехрещені руки, щоб не демонструвати свій ніс широкому загалу вдячних глядачів, але попри це постійно відчувала на собі зацікавлені погляди. Не такої уваги вона прагнула, терплячи біль і віддаючи тяжко зароблені гроші… Тепер зустрічні чоловіки зупиняли на ній нескромний погляд, дехто навіть вважав за дотепне присвиснути від побаченого, тож мандрівки людними місцями перетворились на муку. Втім, Надійка витримувала ці неприємності, немов античний філософ-стоїк, дивлячись прямо перед собою і мріючи про мить, коли нарешті можна буде занурити у Дніпро палаючі вуха…