39.

Наступного дня Надійка не мала часу сумувати: відкрила рахунок у банку, з’їздила за грошима, поміняла їх на гривні, поклала на рахунок, а вже надвечір заїхала до клініки. Довго й ретельно обирала собі модель майбутнього носу на екрані комп’ютера. Аж тепер зрозуміла, що справа не лише в ньому. Обличчя худе, та ще й гострим клинцем униз, очі круглі і близько посаджені, тож і погляд, немов у дятла… Врешті таки вибрала варіант з коротким кирпатим носиком. Обличчя на екрані набуло на подив нахабно-задерикуватого вигляду, але Надійці у такому настрої це навіть сподобалось. Все ж краще, аніж нинішнє тужливо-понуре… Надійка взяла рахунок і рушила додому. Тридцять одна тисяча. Могло бути й більше… Однак гроші є, для чого їх тримати? Чи не задовго вона в усьому собі відмовляла?!

Звичайно, не було жодної потреби так поспішати – думала собі дівчина, вже ворочаючись у ліжку. Можна було зробити це все потроху, розтягнувши дні на три-чотири, щоб не відмовляти собі в пляжі. Але якраз склались усі обставини: вийшов вік, збереглись гроші, з’явився вільний час. Настільки вільний, що хоч вовком вий… І головне – з’явилось нестримне бажання попрощатись із колишнім життям, де її всі ображали. Тепер вона буде іншою! І не лише ззовні…

Вранці, у приймальні клініки, чекаючи на хірурга, Надійка довго вдивлялась у своє відображення в дзеркалі, бачачи перед собою не дорослу жінку, а якесь налякане пташеня, що випало з гнізда. І прощалась із собою колишньою…

Медсестра за пультом скоса поглядала на неї без жодної цікавості, але з розумінням і прихованим смутком…