15.

Новорічна ніч видалась Надійці каторгою. Недобре передчуття виникло відразу, як перед її поглядом відкрились нутрощі кіоску, завантажені ящиками з алкоголем.

Цілісіньку ніч біля кіоску не стихало пожвавлення – покупці перли один за одним, Надійка заледве встигала відпускати. П’яні дядьки до ранку горлали у віконце пісень вперемішку з лайкою. Під кінець зміни Надійці вже здавалось, що тверезих людей зовсім не залишилось на світі. Крім неї. Ну його к бісу, такі свята! – сердито думала дівчина, втомлена приставучими клієнтами.

Вранці напівсонна і напівп’яна Марічка прийняла виручку, неначе чогось чекаючи. Втім, Надійка не зронила ані слова, чекаючи на свою платню.

-А ти з характером дівчинка… - пробурмотіла Марічка, відкриваючи сумочку. – Ми з чоловіком об заклад побилися, що будеш відпрошуватись на Новий рік, чи принаймні доплату вимагати…

-І хто переміг? – байдужим голосом запитала Надійка, лише аби щось сказати, бо незручна пауза затягувалась.

-Дружба! – зітхнула Марічка, витягаючи п’ятисотенну купюру. – Це тобі. І дякую!

-За що? – здивувалась Надійка.

-За людське ставлення!

Додому Надійка поверталась, неначе окрилена. Не від грошей - від щирої похвали. Схоже, тепер вона на доброму рахунку, тож як і звільнятимуть, то почнуть не з неї. Їй принаймні вистачило розуму не казати, наскільки важлива для неї ця робота. Протриматись би тут до осені…

       Гуртожиток зустрів Надійку незвичною тишею. Здавалось, що геть усі роз’їхались по домівках. Крім неї. Від цієї думки чомусь навернулись сльози, а настрій десь пропав, поки п’яний і заспаний сторж відчинив таки двері, люто зиркаючи на неї червоним оком. Самотність стала настільки відчутною, що здавалось, до неї можна доторкнутись.

       Всівшись за стіл, вона перерахувала свої гроші, вперше в житті усвідомивши їх тягарем. П’ятнадцятилітній дитині ніхто не відкриє рахунок у банку. Бездомній ніде сховати свій скарб. Гуртожиток – то прохідний двір, тут голубці не встережеш, де вже гроші ховати. Надійка все зароблене носила з собою, у власноруч зшитому ситцевому мішечку, який завжди вдягала то на шию, то під руку, в залежності від одягу. Найважче було на фізкультурі, коли гроші доводилось затикати під ліфчик, замотуючи в целофан, щоб уберегти від поту. Фізкультуру Надійка взагалі не любила. Можливо саме через це… Мішечок ставав усе важчий і помітніший, та Надійка не знала, що тут можна придумати. Втім, цього дня до всіх її клопотів додався ще й страх пограбування, який раніше чомусь ніколи не турбував. Врешті дівчина вирішила закопати гроші у банці десь біля свого села, обравши знайоме з дитинства місце, щоб бува не забути. Але з цим слід було почекати весни, поки земля розмерзнеться. А до тих пір лишалось лише терпіти. Тоді ж Надійка вирішила почала міняти гривні на долари. Просто тому, що купюри вищого номіналу, легше носити і не так помітно.