14

            Новорічного балу Надійка чекала із замиранням серця, сама собі дивуючись. Чи й не подія! А втім – перший бал у її житті… Чим більше Надійка переконувала себе, що подія та не варта й уваги – тим ретельніше готувалась… І чого питається?! Танцювати Надійка однак не вміла, не мала й часу вчитися.

            Коричневе трикотажне платтячко внатяг, як радила колись Оксанка, та ще й під колір очей, трапилось Надійці випадково, під час чергових відвідин «Секондхенду». Рухаючись у кільватері Тетяни Іванівни, що розсікала натовп, неначе криголам, вона заледве встигла вихопити його з купи різнобарвного одягу, приваблена самим лише кольором, що сподобався з першого погляду, Бог зна чому. Вже на ходу роздивилась, що тримає в руках платтячко, та  й вирішила залишити, попри те, що міряти його посеред зими було ніде. Втім, гроші невеликі, як і пропадуть…

А стосунки з грошима у Надійки склалися доволі напружені. Ще влітку вона зрозуміла, що знайти в Києві роботу неповнолітньому – завдання не з простих. А таку, щоб не заважала вчитися, чи принаймні не дуже заважала  - то вже дар Божий. Такі дари треба берегти, а не тринькати, тим більше що Бог явно не виявляв до Надійки надмірної щедрості. Розуміючи, що роботу можна втратити будь-якого дня, навіть без найменшої провини, Надійка вирішила ощадити, скільки зможе, задавшись метою відкласти по тисячі гривень на кожен місяць, що відділяв її від повноліття. Лише тоді можна бути спокійною за майбутнє, наскільки це взагалі можливо у такому дивному світі.

Тисяч назбиралось вже майже десять, а місяців залишалось тридцять один. Надійка вже сто разів підрахувала, що таким темпом може виконати завдання десь улітку і почати нарешті хоч щось собі дозволяти. Бо ж спокус навколо… Можна буде й роботу легшу спробувати підшукати. Поки на єнота не перетворилась… А на заощаджені гроші, якщо до повноліття не знадобляться, можна буде пустити ніс під скорочення… Надійка      сама до пуття не розуміла, для кого вона старається змінити на краще свою зовнішність. Для того єдиного, що не маячив ще навіть на обрії? Ні! Для себе! -  з якоюсь похмурою рішучістю виголосила подумки Надійка, сподіваючись тим назавжди закрити тему. Тема не закрилась…

Гроші Надійка розуміла передусім як ключик до своєї волі. Необхідна умова для вільного життя. Так само, як і навчання. Втративши страх вилетіти через неуспішність, Надійка навіть полюбила вчитися. Вона завжди була допитливою і старанною, навіть не усвідомлюючи наскільки це рідкісне поєднання чеснот. Те саме, що дарує світу видатних вчених. В дитинстві Надійка вчилась переважно «з під палки». Батько залишав їй замало вільного часу, але не забував суворо питати за навчання, ставлячи дитину перед важким вибором: відпочити хоч трохи чи таки вчитися.Тепер страх пішов, не зумівши прихопити з собою цікавість, що забуяла пишним цвітом. Надійка вчилась ночами, у кіоску, в проміжках між п’яними покупцями. Інформацію брала у гуртожитку з інтернету, читала вже на роботі. Таким чином, вільний час у неї з’явився раніше, аніж вільні гроші. Втім – яке правило без винятків?! За місяць до нового року Надійка вперше в житті придбала помаду – непоказну, не надто яскраву, швидше коричневу, ані червону. Не для краси, яка вже тут краса – подумки підсміювалась над собою Надійка. – Швидше для порядку. Від думок про косметику «Мері Кей» відмовилась одразу, вистачило побачити ціни в інтернеті. А от дорогі панчохи Надійка таки купила, хоч у цьому дослухавшись Оксанчиних порад.

Сама ж Оксанка запропала десь надовго і надійно. Навіть на заняття з’являлася не щодня, якщо вірити Наталчиним словам. А в гуртожитку нею вже й не пахло з початку листопада. Наталка теж часом пропадала десь на кілька днів, але завжди поверталась, нехай і не надовго. Гуляла десь із хлопцями, чи їздила до батьків – Надійка не питала, одразу відчувши, що говорити про це Наталці не хочеться. Це мабуть лише у кіно подруги одна з одною геть усім діляться, - думала собі Надійка, - чи може їй без мене є з ким поговорити. Як би там не було, самотність не надто обтяжувала Надійку. Вивільнений комп’ютером час вона марнувала у гуртожитку, не лише заощаджуючи тим гроші, але ще й не знаючи до пуття, чим його варто зайняти. Тож поєднувала розумову діяльність із фізичною: копирсалась у інтернеті, помалу відкриваючи для себе цей дивний світ, та вчилась ходити на високих підборах. І те й інше виходило не надто добре. Важко шукати знання,не знаючи до ладу, що шукаєш. Надійка намагалась вчитися потроху медицини, поки не зрозуміла, що ще зарано. Надто багато незрозумілого. Туфлі на підборах – шпичаках Надійка придбала випадково – в недобрий час проходила повз магазин, де проводили розпродаж «останнього шансу». Ці недолугі слова, які, здавалось би, мають лише відлякнути нормальну людину, неначе магнітом затягли її до магазину. А взувши туфлі, Надійка вже не могла їх зняти. Мало того, що сиділи вони точно по нозі, немов становлячись її продовженням, так ще й додавали дівчині сантиметрів десять зросту, дозволяючи подивитись на світ під іншим кутом. Стоячи навшпиньках, Надійка відчула якесь незрозуміле піднесення. Мабуть оце й називається: виросли крила, - подумала вона з усмішкою. Ніяких крил вона за спиною звісно ж не відчувала, але попри те щось усередині неї невпинно намагалось злетіти. Може то душа?

            Надійка зробила крок уперед і заледве не впала, останньої миті втримавши баланс, наче циркач на ходулях. Чари розвіялись. Але туфлі Надійка таки купила,  мабуть на пам’ять про них. Навчусь! – пообіцяла сама собі. А давши слово – тримайсь…