6.

Посеред ночі солідний сивуватий пан у костюмі-трійці, що наче зійшов з обкладинки книжки про Бонда, розрахувавшись забув на поличці перед віконцем кіоску тугий шкіряний гаманець. Надійка гукнула йому вслід, та покупець не відгукнувся, бо саме говорив по телефону. Наче відчувши біду, дівчинка зарепетувала так, що й мертвий би здригнувся, тож неуважний покупець таки відреагував, - хоч і не одразу, але повернувся таки за гаманцем. Втім, вигляд він мав зовсім не вдячний, а швидше роздосадуваний.

-Чого верещиш, коза?! – буркнув він, ховаючи чересок до кишені.

            Така невдячність засмутила Надійку не на жарт. Дивні якісь люди в Києві, та й годі. У них у селі, бувало, як повернеш продавцю випадково переплачені гроші, отримаєш хоча б посмішку у відповідь. Надійка була рада кожній такій нагоді. Базар збирався в її селі щотижня, по суботах, і вона за першої-ліпшої нагоди старалась і собі поштовхатись серед людей, придивляючись до нехитрого краму, переважно селянського одягу, який годі ще десь знайти у продажу. Надійка приходила до базару навіть без наміру купувати. Просто для того, щоб хоч якось урізноманітнити своє життя, позбавлене свят і яскравих подій. А якщо отримувала доручення щось купити, навіть не собі, комусь – то однак було вже ціле свято. Надійка навіть потайки мріяла, щоб продавчиня обрахувалась. Тоді можна буде повернути решту і отримати у відповідь вдячну посмішку. Надто вже мало тих посмішок було у її житті…

            Не втримавшись, вона розповіла вранці про свою пригоду Марічці, хоча, якщо подумати, яке діло господині до її образ. Втім, реакція Марічки просто приголомшила.

-Твоє щастя, мала, що так минулося! – вигукнула господиня. – То «розводка» була!

-Що?!

-Ну афера, чи як тобі пояснити… Людина забуває гаманця, ти його помічаєш і забираєш всередину, щоб хто не потягнув був. І все – пропала!

-Чого це?!

-Одразу ж повертається власник гаманця, починає розпитували, чи ти його не бачила. Якщо не признаєшся – підходить другий, «свідок», каже, що бачив, як ти гаманець цапнула. Потім «власник» забирає гаманця, відкриває, а він порожній… І починає кричати, що там тисяча доларів була… чи на скільки йому совісті вистачить… Хоча яка вже тут совість… Якщо ж ти до останнього впираєшся, збирається ціла банда, кричать, гамселять кіоск ногами, погрожують мєнтів покликати. Можуть і «мєнта» підставного привести, ряженого. А може й справжнього – хто їх розбере… Головне у цій справі – відчуття провини. На нього мерзотники й розраховують. Ти ж знаєш, що гаманець взяла, і починаєш розуміти, що нікого твої пояснення не переконають… І все  - жертва «дозріла», зламалась тобто. Відкриєш двері – вигребуть усе до тла – «в рахунок боргу», ще й винна залишишся… А ти їм всю «малину» запсувала…

-Я ж… не знала… - сьорбнула носом Надійка. Аж тепер вона перелякалась не на жарт. Київ виявився ще жорстокішим, ніж їй здавалось. Треба завжди бути насторожі…

-Я все забуваю про твою сільську наївність… - зітхнула Марічка. – Ти ж наче з місяця впала. Гаразд, розповім тобі, як нас «намахують», хоча всього, сама розумієш, передбачити неможливо. Вони ж увесь час щось нове видумують…

-А якби я гаманець не взяла, але й власника не кликала? – не втерпіла Надійка. – Нехай би лежав собі…

-Тоді мабуть якийсь шкет ухопив би його пробігаючи, а звинуватили знов тебе. А може й ні, бо за таких умов викликати почуття провини важко. Швидше за все хтось би підійшов, звернув твою увагу на гаманець, запропонував поділитися вмістом, а там вже залежно від твоєї поведінки. Відмовилась би – на тому й кінець. А може «власник» би повернувся, мовчки забрав, чи почав «права качати»… Їх там ціла банда, хто зна, як ролі розписані. Але ти молодець!

-А якби він не повернувся? Вдав, що не почув?

- Однак до рук нічого брати не можна! Нехай собі лежить. А прийдуть права качати – кажи, що в тебе камера встановлена, все знімає, нехай вранці з міліцією приходять розбиратися. Від такого їх як вітром здує… Зрозумій, вони паразитують на кращих людських почуттях. Б’ють на співчуття, жалість, довірливість, відчуття провини…

            Повертаючись до гуртожитку, Надійка раптом гостро відчула самотність, вперше з дня приїзду до Києва. Вона зовсім сама в цьому злому світі, допомоги чекати не доводиться… В селі ілюзія родини давала ілюзію захисту і підтримки. Тепер звірячий оскал життя проступив через тонку пелену захисту, недбало зіткану дитячою підсвідомістю за багато років…