Першої ж робочої ночі Надійку відвідав справжній франт, голівудський красень у картатому костюмі, царським жестом простягнув у віконце зелену купюру.
- Одну водочку, баришня, і закусон льогєнькій, орішки там…
- Валюту не беру! – відрубала Надійка, відсовуючись від вікна подалі. – Сто п’ятнадцять гривень з вас…
- Да нєту гривень, хто з ними ходіт… - сліпуче всміхнувся красень.
- Да труби ж горят, імєй совесть! – докинув уже сердито, бо Надійка і не думала поступатись.
Надійка, що наче води в рот набрала, почасти зі страху, а головно з відрази, з подивом спостерігала, як із красеня поволі злазить лоск. Втім, не проронила ані слова, навіть коли дійшло до матюків. Потім довго дивилася вслід, засвоюючи ще один урок життя і дякуючи Богу, що обійшовся він недорого…
Гидка безрозмірна ніч закінчилась таки доволі приємним ранком. Разом з вранішнею продавчинею приїхала Марічка, зняла касу і вручила Надійці двохсотенну купюру.
- З бойовим хрещенням тебе! – змовницьки підморгнула господиня. – Завтра ввечері не забудь!
- Авжеж! – ніяково всміхнулась Надійка, ховаючи папірець у саморобний капшучок на шиї. Як з молока за два дні! От де гроші!
Повернувшись до гуртожитку, Надійка відчула не знати від чого таку втому і спустошення, що одразу ж і заснула на купі старих матраців, навіть не поснідавши. Прокинулась, на власний подив, аж уранці, коли до комірчини зазирнула комендантша.
-Вмієш спати, дитино! – всміхнулась Тетяна Іванівна. – Маєш справжній хист. Буде з тебе либонь справжній сторож, не то продавчиня!
Надійка вирішила, що День Народження, який вдалось проспати – безсумнівно вдався. Того ж таки дня вона відправилась до торгівельного центру, щоб придбати бодай якийсь міський одяг. І швидко з’ясувала, що для Києва двісті гривень – не гроші. Ця сумна новина виявилась єдиним, що вона принесла з собою.
- Зовсім ти життя не знаєш, дитино! – лагідно всміхнулась Тетяна Іванівна, вислухавши її розпачливу розповідь. – Магазини… то для «крутих», звичайні люди, як от ми, у секондхенді вдягаються…
- А що це? – не зрозуміла Марічка. – Другі руки?!
- Це магазини ношеного одягу з Європи…
- То що, кияни в ношеному ходять?!
- Переважно… А ти й не помітила, бач… Якщо одяг ношений, як відрізнити, хто його зносив: нинішній власник чи ні? Тільки хто ж признається… А спіднє на ринку купують, нове, але китайське. Буває – просто в руках розлазиться. А буває і зовсім у китайському ходять, хто ношеним гидує… Ну гаразд уже, на тому тижні піду на зиму дещо купити, візьму з собою, придивишся, що до чого, щоб дурниць не наробила…
- На зиму?! – Надійці здалось, що комендантша жартує.
- Атож! Як хочеш що добре купити і незадорого, мусиш не в сезон брати, коли всім не до нього. Зараз усі шорти шукають, тож пуховика можна вибрати буде. А в мене ще й з розміром складно…