У моїй голові благородний лицар та вбивця, воєнний злочинець

Розплющивши очі переді мною були старі, трухляві балки стелі на горищі. Піднявшись і струсивши з себе сіно, я оглянувся навкруги. "Ніби знову опинився у Луного", - промайнуло в голові. Серед купи мішків, різної старої меблі та декорацій, що ні разу не використовувалися власником таверни, в темряві я помітив двоє дивних силуетів, які при наближенні до мене приймали окреслення людського тіла.

- Хто ви такі і що тут робите? - зауважив я.

Трохи пригледівшись я зрозумів, що це були Норан і Ланесет.

- Ти диви на нього! Вже й говорити може! Ти мені скажи, що я тут роблю?! - сказав Кьюм.

- Що значить "може говорити"? - спантеличено спитав я.

- Те й значить, ти не перший раз тут, але всі рази до цього просто прокидався і витріщався на якийсь кут, - продовжив Норан.

- Що це за місце? 

- Твоя свідомість, - доєднався Лансет. 

- І що вона собою являє? Ось це задрипане горище? - розчаровано спитав я.

- Задрипане горище? – розсміявся Кьюм, - Так точно його ще не описували.  Ніхто так не знає свою хату, як хазяїн.

Я пропустив його слова крізь вуха. Лансет підізвав мене до себе і вказав на кватирку. Глянувши в неї, переді мною відкрилися дивовижні пейзажі, чимось схожі на моє рідне поселення. Такі ж ліси й галявини окутували це місце. По центру стояли дві хатки, які майже нічим не відрізнялися від тих, які я тоді бачив. Чомусь від цього пейзажу мені гріло душу. 

Норан пройшов повз мене і приземлився на купу сіна, де й продовжив розмову:

- Солоденьке це місце скажу тобі… Блювотний рай. 

- А який би ти хотів? - запитав у нього Лансет.

- Ну, я десь чув, що у бородатих чоловіків з рогами, були повір'я про вічне побоїще, де кожному давали мускулисту, рудоволосу жінку в придачу…

- Ти замріявся Норан, - зупинив його Фоній.

- Ти от скажи мені, - вказав пальцем на мене Кьюм, - Ти не можеш собі лице нормальне зробити? Виглядаєш, моторошно чесно кажучи, ще й опухле воно, після мого удару.

- Удару?

- Так, я ж вирубив тебе і ти почав говорити хоча б по людськи. То, що, вирішиш цю проблему? 

- Думаю, що ні... Своє лице я втратив... доволі давно. 

- Та ми вже чули, - продовжив Норан, - Доля в тебе кепська чесно кажучи... Але не ти перший, не ти й останній. І як ти вмудрився розтринькати весь статус та можливості? Це ще треба було постаратися. Я от, з самих низів піднявся і заробив собі на славу: став кримінальним авторитетом, закадрив гарнюню дівчину, навіть власного мага мав, - хвалився він, -  Це, вам, хлопчикам шляхтичам, буде наука. 

- Я б таким не хвалився, - мовив Лансет.

- Стули пельку, лицар – зануда, тут немає ні однієї дами, щоб її витягати з башти. Та й башти нема, дракона –  теж.

- Норан, зараз ми з тобою лише трупи, яких зі сторони в сторону хитають холодні вітри мертвого міста. Всі твої досягнення можеш облишити, зараз вони не мають жодного сенсу. 

- До біса тебе, - відмахнувся Кьюм, - Хоча, зрештою, мені є, що тобі розповісти хлопче, - глянув він не мене, - Ці місця, як ти вже міг здогадатися, досить тісно пов'язані зі мною. І я хочу, щоб ти знав, що тебе тут чекає, щоб довше прожити хоч у твоїй гидкій свідомості. Це, як виставу в театрі дивишся.

- Так це твоє спогади пудрять мені голову майже тиждень? Я вже гадав, що збожеволів.

- Ти збожеволів, у тебе в голові сидить кримінальний авторитет і лицар, а ти сам то хто? І не розбереш.

- Досить твоїх насмішок, що ти хотів сказати? 

- Ти вже чув про пана Джонсона? 

- Начувся.

- І що ти знаєш?

- Джонсон, це голова якогось злочинного синдикату в Каменоті.

- І?

- Це все, хіба не достатньо?

- Боже правий, - прикрив очі рікою Кьюм, - Ти вже труп і вся твоя команда на додачу. Хлопче , ти перетворив його людину, навіть не так, його мага, на оленя, розумієш це? Тебе вже шукають, а могила під твою тушку давно заготована.

- Що мені з цим робити?

- Тобі? Слухати уважно! – гаркнув Норан, - Так от, банда Джонсона - одна з найнебезпечніших речей, з  якими ти взагалі міг зустрітися. Це крило організації, що заправляє всіма селищами навколо Каменоту, самим містом і деякими іншими планетами та їх околицями. Має у своєму штаті добру дюжину професійних магів і ще більше бійців і вбивць, які залюбки виконають любий поставлений з гори наказ. Навіть родина Бейвері, що зараз засідає на троні Каменоту, нічого з ними не може зробити, скоріше не намагається розворошити осине гніздо. Як ти вже знаєш, я також колись перебував у складі цієї організації... - він на мить задумався, після чого продовжив, - Вони володіють так званою вогнепальною зброєю: пістолети, гвинтівки, автомати, усі дари минулого,  а ти знаєш моє відношення до них. З їх допомогою вони контролюють всю торгівлю і люб'язно впроваджують нелегальні аспекти цієї справи. Верхівку організації складають декілька людей, не магів: Сантору, Джонсон та Вінсент - наймолодший з них, внук тієї бабці, з якою ви так люб’язно вечеряли сьогодні.

- Внук тієї старої, голова бандитського угрупування?

- Хлопця я бачив рідко, але чутки, що супроводжували його, змальовували певну картину. Вбивця з народження, вперше вбив у садочку, задушив якогось малого, за те, що той грався у вартового. Звісно покарання він за це не поніс, батьки його тим паче. Так от, я відійшов від теми… Це лише ті, кого я знав особисто. Почнемо з Сантору. Він – майстерний мечник, виходець з сім’ї спадкових воїнів, тренований з дитинства. Хоч він і не є магом, але представляє не меншу небезпеку. Навіть не намагайся вийти з ним у пряму конфронтацію, твоїх фізичних здібностей не вистачить, щоб копіювати мої рухи і якось використовувати їх проти нього. Це якщо тобі взагалі вдасться застати його одного, Сантору завжди оточують як маги, так й інші бандити з вогнепальною зброєю. Вінсент я навіть не можу уявити на що здатен, але здається Сантору тренував його певний час, тому також тримай це у голові. Також не можу не зачепити магів, яких там купа.    Тракара ти вже знаєш - він гончак Джонсона. Дуже хитрий і підступний, за допомогою солодких слів привертає до себе симпатію, чим дуже часто користується. Здібність його полягає у запам'ятовуванні запахів, через які він потім може знаходити майже все, що завгодно.  Далі йде Вартак – тупий, агресивний, любить випити і поважає більш за все силу. Ваша група також наткнулася на нього тоді у таверни.  Цей велетень, неконтрольовано перетворюється на вовколака у нічний час. Йому навіть повний місяць, для цього не треба. Це його головна перевага і головна слабкість, думаю це корисно знати. Ще є Сліплін - хоч він і сліпий, не дай йому себе надурити. Я знаю його найменше, але єдине, що мені відомо про нього, це те, що всі тунелі, що використовує організація для прокладання кабелів зв’язку, риє він. Мартин - права рука Джонсона  і найнебезпечніший з них усіх. Він – кіт, буквально. Усі його здібності наділяють його котячими рисами: зір, рефлекси, гнучкість, мобільність і тому подібне. Така комбінація лякає, якщо чесно. Він завжди ходить з Джонсоном, ніколи від нього не відходить, ні на крок. Якщо бачиш Мартина, то знай, Джонсон неподалік.  Гадаю це та необхідна база, яку ти маєш знати.  Пам’ятай, я назвав лише тих, хто в теорії може встати у тебе на шляху в цій місцевості. Ти можеш навіть ніколи не зустріти їх, сподіваюся тобі взагалі не трапиться хтось з магів. В тому випадку у тебе ніяких шансів.