На одинці з собою

Далос відтягнув Деявіро, як можна далі. Без спорядження і їжі, їм доведеться ночувати просто неба, на голій траві. "Хоча б погода тепла", - подумав Марс. Поклавши Дері на землю він почав шукати, якісь лікувальні трави навкруги. На щастя пагорби були багаті на такі види ліків. Він витягнув пух зі своєї рани, дістав стрілу з ноги Дері, одразу його туди заклавши, після чого розтер декілька листів і заклав туди ж, після чого перев’язав.  

- Набагато краще, - з облегшенням мовив він.

Рука Марса почала кровоточити. Туди він також заклав ліків. Присівши на траву, він вдивлявся у вечірнє небо. Розлиті рожеві фарби ледь освітлювало сонце. Усе сталося так раптово, хоча це скоріше буденність, ніж виключення з правил. Стався головний страх Далоса. Він не міг обрати сторону у конфлікті двох дорогих для нього людей. Марс не може шкодити тим, кого може називати друзями. Від того, йому боляче при їх конфліктах, для його душі це прирівнюється до розривання на дві частини. Він не може так. Як у тому сні, Далос краще проткне себе наскрізь, помре, аніж буде вибирати між кимось. Цей страх корінням йде у дитинство, коли батько ледь не задушив його мати.

- Дитинство у мене було кепське, - говорив Марс, - А у тебе, Деявіро? – глянув він на нього.

Той непритомно лежав, обвіваний легким подувом вітру.

- Бувають люди, такі, як ми з тобою, у яких було нормальне дитинство? Що історію не читаєш, усіх героїв чи лиходіїв об’єднує складне дитинство. Усім тяжко, усім співпереживаєш… Але коли дізнаєшся, що так живе більшість світу, то якось не звертаєш на це уваги. Навіщо я з собою говорю? Так…

Сонце все заходило за горизонт.

- Зараз у мене такий стан, що краще очі не заплющувати. Тут я хоч бачу усю палітру, яку може мені зараз запропонувати світ, а там… Пітьма, у якій я один. Нема ні тебе, Сонце, ні тебе, Вітер, ні тебе, Природа… Ні тебе, Деявіро… Нікого там нема, окрім мене. Спати ще рано. Хоч трохи, полюбуюся краєвидом.

Він думав, чи не обрав він чиюсь сторону? Можливо лише урівняв шанси.  «Рейн з Лансетом і Тедом, мають  якось упоратися, відчайдушно», - вірив Марс.

Настала ніч або те, що можна так назвати. Деявіро лежав, дивився у небо, по якому тихо пливли хмари. Легкий вітерець спускавсь з пагорбів, пестячи траву. Такої чудової атмосфери він не відчував вже давно. Саме базове відчуття в середині куполу благодаті залежать від тутешнього правителя. Тобто від його стану і характеру залежить, яскравість днів, темнота ночей, швидкість вітрів, легкість повітря. "Правитель сьогодні добре провів день і зараз безтурботно собі відпочиває", - зауважив він. Деявіро оглянув свою ногу. «Сподіваюся, її не потрібно буде відрізати».

Не без болю, підвівшись, він оглянув все навкруги. Біля нього був лише Марс, що вже давно споглядав сновидіння. «Колись він проговорився мені, що не може їх бачити.» - посміхнувся Деявіро, - «Невже він врятував мене?». Деявіро глянув на ногу, яка була якісно забинтована. Дері зітхнув, знову приліг на траву. Він згадував, як потрапив у цю диво - компанію, про їх першу зустріч. Сталася вона у Флорентії, країні запахів, містом, що постійно вкрите рожевим туманом. Дуже цікаве місце, з дуже екстравагантною культурою. Люди там не мають імен, вони мають свій аромат. Так це там називається. Без звички, спочатку буде важко там жити. Різномаїття запахів зводить з розуму, але потім якось звикаєш до цього.  Деявіро жив там вже близько місяця,  переслідуючи циклопа, що переховувався у людському ароматі. Він був дуже гордий, тому в тваринах не маскувався. Саме там, в одній з таверн він зустрів Рейна, Джоліо і Далоса. Після невеличкої розмови, вони видалися йому диваками, після чого вони розійшлися. Через два тижні, він все ж таки знайшов цього циклопа, який видав себе через райдугу, що розпласталася по всьому місту.  Прибувши на місце, він зустрів цих трьох диваків, які задихалися від рожевого диму. Почалася битва. Прості удари мечем розганяли дим, по якому пливло одне, трохи збільшене око з рожевою райдужкою. Розігнавши дим, воно впало на підлогу, але циклоп вдався до хитрощів, замаскувався у Далосі. Саме тоді Деявіро замислився, чому він одразу його не прибив в тілі того хлопця? Завжди він робив саме так, одна жертва, може врятувати тисячі життів, але тут він зрадив своїм принципам. Він вигнав циклопа з тіла Марса, що коштувало тридцяти шести життів людей, які одразу задихнулися при його вивільненні. Пройшла лише секунда, за яку Дері встиг захистити себе і групу Боу навколо себе. Око було наколото на клинок, а Деявіро залишився в цій дивакуватій компанії, щоб зрозуміти, яка таємниця криється в райдузі цього Рейна. І тепер, він тут, врятований тим, кому колись залишив життя. Дері готовий був повірити у долю, про яку постійно балакає Боу. "Невже це справді лише випадок і безмежна вдача?".  Деявіро сунув руку у карман, з якого дістав райдужний камінь, який він поцупив у Рейна. «Краще так», - подумав він.