Олень у мішку

Момент тиші був напружений. Всі дивилися на мене, але вже зовсім по іншому. Ніхто не знав, що робити далі. Деявіро роздивлявся в руках Тракарів пістолет. Він помітив схожість з боурейном, але це викликало в нього ще більше запитань. Далос і Тед, намагалися якомога далі відійти від подальшого обговорення теми.

- Можливо скажеш хоч щось? - мовив Дері до мене.

- А що мені казати? 

- Ну, можливо повідаєш нам про природу своїх здібностей, чи взагалі, хто ти такий?

- Мене звати Лансет, як і представився до цього.

Я ледве помітив те, що з простого розглядання зброї, Деявіро націлив її на мене, зарядивши постріл з відповідним звуком.

- Мало в це віриться. 

 Частинка Норана все більше і  більше нагнітала в мені тривогу, при розгляді бездонного дула цього витвору диявола.

- Прибери пістолет! - істерично прокричав я, однак одразу зрозумів віроломність цієї похибки.

- Пістолет? - він ще раз оглянув його, - Я й не знав. 

Далос не міг обрати сторону конфлікту, але рука його не сповзала з руків’я меча. Тед спохватився, встав між Деявіро і мною.

- Зупиніться! Я не дам вчинити дитині шкоди у моїй присутності! – рішуче крикнув він.

Тим часом я намагався відійти далі. Тигровий силует вимальовувався в моїй тіні. На мій подив, його міг бачити й Тед, який наступив на нього та розвіяв. 

- Стій, Лансет. Вороття нема, - промовляв Дері.

Серце пришвидшено стукало, а від одного погляду на чорний отвір, що ніби смерть, слідував за мною, душа ледь не вистрибувала з тіла.

Я все відходив і відходив, поки не запнувся об гілку, що невдало мені підвернулася. Це коштувало добряче забитих сідниць. Видавши легкий зойк, я глянув на Дері. Тед в моменті підбіг до мене, шарпаючи за одяг, намагався підняти. В наметі позаду Деявіро щось заворушилось. Хитаючись на ногах і тримаючи в руках боурейн, Рейн, хижим поглядом оглянув усіх нас. Не спускаючи прицілу з Дері він сказав:

- Тебе ж попросили, опусти зброю.

Деявіро навіть не обернувся на нього.

- З самого початку, це все здавалося мені дуже дивним. Ти ж пам'ятаєш яких висновків ми прийшли, щодо твого камінця? Отож-бо! Хтось керує ним, направляючи нас увесь цей час. Ти згадуєш, через що ми пройшли? "Він", ким би не видався у майбутньому, проводив нас по різним місцям, ніби автор читача по сторінках власної книги.

В голові запаморочилось. Все навколо втратило свою чіткість та контури. Лише олень, прив'язаний до дерева, насторожено дриґав вушками. Це було не просто так, він чув те, що я на разі зрозуміти не зміг.

- Рейн, через камінь ти втратив Джоліо! Хлопець загинув у Тетрарху, через твої амбіції. Схаменися, хоча б на цей раз, прошу тебе.

- Мені немає діла до твоєї єресі! Єдине, що я бачу зараз, це те, що ти тримаєш приціл на голові нашого товариша, який до речі врятував тобі життя. Гадаєш ти б зміг ухилитися від кулі? - продовжив Рейн. 

- Він шпіон. Той хто працює на чотирьох королів, якщо сам не є одним з них! І я питаю в тебе ще раз, ти будеш його захищати?

- Так, - холодно відповів Рейн, - Як обіцяв усім вам, при першій нашій зустрічі.

Я піднявся з землі. Тед обходив мене з усіх боків, обтрясаючи запилений одяг, оглядаючи на наявність забоїв.

- Деявіро, промовив я, - Нам просто треба поговорити. Я готовий розповісти усе, що ти забажаєш знати. Ця група була утворена лише на довірі. Ви не знали мене, я не знав вас, але все одно, разом ми пережили Тетрарх… 

- Мені здається, чи я чую у твоїх словах розчарування, що ми вижили? План, думаю, був зовсім інший. 

- Я сказав усе, що хотів, тепер...

Мабуть Дері добре чув мої слова, але зовсім не помітив все  наростаючий собачий гавкіт, що спускався з пагорба, прямо на нас. Коли ж він дійшов до інших, то уся група насторожилася.

- В розсип! – крикнув Рейн.

Група розділилася: Далос з Деявіро рушили наліво, тим часом, як я з Рейном і Тедом – вправо.  Гавкіт все наближався. Боу ледь стояв на ногах, але кидати його я не збирався.

- Тримайся, Рейн, - сказав я, узявши його під плече.

Вдалечині проявлялися  коричневі силуети псів, яких ззаду наганяли вершники на конях. Рейн дістав боурейн і вистрілив на упередження, одна з собак покотилася по схилу, інші налякалися, але продовжили наздоганяти нас. Коні заіржали, встали дибки. Тед заліз мені на спину, міцно закріпився там. Собаки все наближалися. Їх було п'ять, інша частина побігла за Далосом та Дері. Рейн зайшов мені за спину, я діставши меч, готувався до випаду. Боу поцілив у трьох, інші дві, кинулися на мене. Нещодавно набуті рефлекси Норана і Лансета, допомогли мені зреагувати на них. Одну я проткнув наскрізь, інша вчепилася мені в руку, на яку вдало сповз Тед. Відкинувши її подалі, тварину застрелив Рейн. Таким способом нам вдалося відбитися, і відійти від табору подалі.

Інша, більша зграя псів, гналася за Деявіро з Далосом. Дері намагався відстрелюватися, доки в нього не скінчилися набої. Йому вдалося підстрелити двох собак, не на смерть. Дивним свистком, вершники відізвали собак назад, натомість самі рушили на переслідування.

Не встиг один з них наблизитися до дистанції пострілу з лука, як Рейн відстрелив йому два пальці та підстрелив коня. Вершник звалився. Тим часом, вершнику, що наслідував Далоса і Дері, пощастило більше. Першою ж стрілою він поцілив у ногу Деявіро. Той, скривив обличчя від болю, впав на землю. Далос зупинився, без роздумів кинувся закривати його власним тілом. Друга стріла вже готувалася для наступного пострілу. Марс заплющив очі, а долину окутала несамовита тиша. Специфіка луків, якими користувалися вершники, полягала у дуже тонкій і еластичній тятиві, що з великою силою запускала стріли на далеку відстань, однак головним мінусом, була сама техніка стрільби. Дальність польоту лучники вираховували за звуком натягання тятиви, а його відсутність, як вважав Далос, зіб'є лучника з пантелику. Так і сталося. Той не міг зрозуміти, що відбувається, так, як промазав вже декілька разів. Зваливши на себе тіло тридцятирічного чоловіка, Далос почав відходити. Тим часом лучник, що промахнувся вже, як мінімум дванадцятий раз, не зміг витерпіти такого позору і переламав свій лук на двоє. Тим часом в табір зайшов третій вершник, що одразу запримітив оленя прив'язаного до дерева. Спустившись з сідла він підійшов, щоб розгледіти його краще.