Не суй ніс у чужі справи

Через десять довгих днів, постійних балачок з медведем, що іноді переривалися митями мовчання,  нарешті, за обрієм замаячіла золота сфера планети. Всі в команді пожвавішали і пришвидшено рушили до неї. Це тепло та благодать… Тільки Віктор просунув руку за бар’єр, як відчув ще не бачене блаженство. Занурившись повністю, перед ним відкрилися безмежні, пагорби зеленої трави. Теплий вітер подув в лице, ніби ожививши померзлу, закам’янілу шкіру. Він одразу зняв все спорядження, розпластався по траві.  Ще ніколи зелень не була такою м’якою, ніби волосинки тієї самої ковдри в його маєтку… Далос з легкою посмішкою дивився на це все. Він згадував себе, як два місяці йому самотужки доводилося виживати в крижаних пустелях. Марс прекрасно його розумів.  Довго група не затрималася. Теда ми лишили в низині, розбивати табір, а самі, на чолі з Деявіро, рушили нагору, до невеличкого селища. Віктор проходив повз людські двори, що кишіли життям. Десь бавилися діти, десь в загонах клювали траву кури, а десь з хліву виглядали нагодовані мордочки корів. Кожен паркан, кожна хата були індивідуально оздоблені різними орнаментами і експозиціями. Саме головне, що гріло його душу в цей момент – це відчуття життя. Все що не мертве, є живим і нехай усі запам’ятають його таким, яким воно було при житті.  Зупинилися вони біля гучної таверни, що була обставлена навіть краще, ніж домівки навколо. Не встигли вони зайти в середину, як з вікна вилетіла доволі знайома для команди фігура. Дивом оминувши осколки скла і перекотившись по рихлій землі, Рейн підвівшись на ноги, оглянув здивовану купу обличь, що витріщалися на нього. Посміхнувшись на всі зуби, що було йому притаманне, він підібрав свого капелюха, добряче обтрусив, після чого гордо надів його на голову. Двері таверни були вибиті здоровезним, волохатим чоловіком, що був більший за Боу у два рази. Закачавши рукава своєї селянської сорочки та нахмуривши брови, він гупаючи, рушив на Рейна.

- Я тобі покажу, хто тут тварина! – кричав велетень.

Він очевидно був п’янй, як і Рейн.

- Ну ж бо! Ходи сюди здоровань! – кричав Рейн йому у відповідь.

 Ми готові були  втрутитися, однак Дері рухом зупинив нас.  Боу оглянув  своє плече, з якого вже сочилася кров, після чого, глянув на Деявіро, глянув так, ніби прийняв виклик.

- Ну що ж, - прошепотів він і поправив капелюх.

Тяжка рука з пазурами, рушила у його напрямку.  Рейн ухилився, відскочив на пару кроків. Це ще більше розлютило велетня. Той розірвав сорочку, мов горила, почав бити себе по грудях. Цей момент Боу використав на свою користь. Швидко й професійно, він витягнув боурейн і грайливо прокрутивши його в руці поцілив у спину здорованя. Куля лишила після себе малу дірочку в області лопатки. Без крику, лиш тяжко зітхнувши, він встав на коліно. «Я й гадки не мав, що Рейн такий вправний у бою», - думав Віктор, тривога у його серці все зростала, - «Я недооцінив його». Люди, мов мухи, збіглися на шум, біля таверни. Дері разом з Далосом підібрали Рейна під плечі, так, як той ледве стояв на ногах і потягли його подалі. Натовп не рушив за нами. Вони обступили велетня, щось шепочучи між собою. 

Ми дібралися до табору, який Тед уже активно облаштовував. Всадивши Рейна на пеньок, Дері почав приводити його до тями. Діставши з запасів, якусь речовину в баночці, що мала дуже різкий запах. Він підніс її до його носа, той добряче чхнув, але тепер вже міг навіть розбірливо говорити.

- Деявіро, де я? - плаксиво сказав він, тримаючись за кровоточиве плече. 

- Ти в порядку, - відповів той.

Я тим часом стояв біля Далоса, споглядаючи це комічне і дивовижне дійство одночасно.

- Далос, чи це не дивовижно? - запитав я.

- Ти про що?

- Він, поранений, дійшов сюди швидше за нас, та ба більше, напився до чортиків і в людину вистрілив.

- Він живучий, це правда, - сказав він, - ти ще не перший раз таке побачиш. Деявіро його тому і відпустив, знаючи про таку його особливість.

Дері підізвав до себе Теда і вказав йому на рану Рейна. Медвідь вагався.

- Що відбувається? – сказав Деявіро, - Тед, агоу! Ти сильно не переживай, твій пух ми тобі компенсуємо соломою.

Ведмідь відірвав від себе шмат, почав лікувати його. Рана на плечі була не проста, слід був, мов від величезної лапи пазуристої тварі.  Рейна перев'язали і вклали спати. Тед разом з Дері  пішли щось готувати з тих припасів, що лишились. Тим часом ми з Далосом сиділи на пеньках під розкішним деревом, одним з небагатьох в цих краях, насолоджуючись задумливою тишею. 

- Знаєш Далос, за весь час, що ми подорожуємо, ми ні разу і не поговорили нормально.

- Справді… Знаєш, Лансет, напевно я дуже скептично ставлюся до незнайомих людей. Те що сталося в тому місті… Гадаю цього з головою достатньо, щоб ставитися до тебе, як до людини.

- Я не буде приймати це, як образу, - мовив Віктор.

- Мабуть ти багато чого не розумієш, з того що сталося… Схоже, що вони добряче посварилися, поки були удвох. Причини я не знаю, Деявіро взагалі останнім часом мало говорить, і все таки...

- До чого це все, Далос?

- Здається мені, скоро ми натрапимо на кінець райдуги.

- Чорт, - посміхнувся Лем і протер чоло, - Я лише нещодавно до вас приєднався, але вже все йде шкереберть. Що зі мною не так?

- Не в тобі справа. Це все напрошувалося вже довгий час. Сме… пропажа Джоліо, ще більше штовхнула команду у прірву.

- Я так і не можу зрозуміти, ким був цей Джоліо? Я його ледве знав, а тепер…

- Він був першим, кого зустрів Рейн. Син панівної сім’ї у столиці, Каменоті, Бейвері їх звуть. Дуже могутній рід, який негласно править іншими панами, через свій величезний вплив у всіх гілках життя. Рейн підхопив Джоліо після однієї мисливської конференції. Малий сам попросив його забрати звідти. У очах сімейства, це виглядало так, ніби Рейн викрав хлопця. Вони мандрували разом близько п’яти років. Він бачив десятки людей до нас. Боу виростив його, скажемо, як молодшого брата. Щось таке між ними проглядалося. Сам же Джоліо для мене був дуже тихою і прагматичною людиною. Хоч він і виглядав, як хворостинка, яку з легкістю зламає вітер, насправді це був дуже розумний і по холодному жорстокий чоловік. Саме «чоловік» тому, що поводив він себе не як наївний хлопчина. Нам його буде дуже не вистачати. Хоча тебе він не долюблював чогось.