Командор входить в історію

Тим часом командор підіймався по білосніжних сходах. Кожен крок, кожна сходинка вижимала з нього залишок сил. Для нього вони здавалися нескінченними… Через величезну втрату крові та нестерпний холод, йому почали вижатися різні речі. То тут, то там, на сходах він вбачав силуети своїх товаришів. Одним з таких був Атормент Босіаф, голова ордену і людина, яку до останніх подій, Дурахман поважав більше за всіх на світі. Це був високий чоловік, з худорлявим тілом і носом, чимось схожим на дзьоб. На усіх кінцівках у нього було не більше, ніж три пальці, вада з народження. В одязі він полюбляв пишні плащі, без яких його майже неможливо було зустріти. Вони були з замінників пір’я. Так, Босіаф був небайдужий до птахів, постійно намагався їх наслідувати. Дуже полюбляв різні крупи і комах, яких майстерно вмів готувати. Людина це була унікальна у різних сенсах. Він єдиний керманич організації маг, якому дозволили лишитися у руля. Це єдиний прецендент у всій системі.

- Григорій Дурахман? – урочисто мовив Атормент Босіаф.

- Так сер, - віддав честь Григорій.

Тоді Босіаф несподівано визвав Григорія до себе, без ніяких пояснень. Дурахман гадав, що це чергова догана, за дисципліну серед його людей. Таке траплялося часто, йому давали новобранців, які постійно чи то напивалися, чи то влаштовували бійки на усю казарму. Така праця була, мов пекло, але він витримував, намагався в першу чергу.

- За твої заслуги серед ордену та народу, ти отримуєш титул Верховного лицаря, як доказ своєї мужності та доброчесності. Носи це ім’я гордо, неси наші ідеали у маси, вставай з цим іменем на захист людей та усього живого. Рішення уже затверджене, церемонія назначена на третій тиждень від цього моменту.  

Ці слова були мов грім серед ясного неба.

- Я Верховний лицар? – розгубився він, - … Я навіть не знаю, що сказати сер…

- Скажи те, що відчуваєш своїм серцем, лицарю.

- Я не підведу вас! Ви не пожалкуєте, що прийняли  таке рішення, обіцяю вам, - посміхався Григорій.

Тоді йому було якихось двадцять п’ять років, не як зараз, сорок два. Тоді він був молодий та наївний, вірив у справедливість та людську доброту. Махом він розвіяв образ Атормента.

- Зрадник, - з відразою мовив він і рушив підніматися далі, - Півень крикливий!

Новий спогад промайнув перед очима. Двоє молодих людей сиділи на лавці серед квітучого парку у Каменоті, серед дерев чувся пташиний спів.

- Слухай, Сігран, мені потрібно тобі щось сказати.

- Га? Що саме?

- В мене немає навіть з ким поділитися, батьки далеко, поки той лист прийде, мине мабуть місяць, якщо не більше, тому…

- Не тягни, що вже в тебе там?

- Я стану батьком, друже.

- Маргарет вагітна?

- Так.

- Ну, що ж… Вітаю, це справді дуже важлива подія. Потрібно якось відсвяткувати. Ви вже знаєте хто буде?

- Гадалка нам пророчила хлопчика.

- Це добре. Батько лицар і син піде його стопами. 

- Ні, нехай сам обирає свій життєвий шлях. Лицарська справа підходить не кожному. Хай буде кухарем, продавцем, торговцем у гільдії, немає значення.

- Ну, так теж можна. Виховання дітей дуже важлива та тяжка праця. Гадаєш впораєшся?

- Думаю, що так. Ти що, вважаєш я не готовий?

- Та ні, ні, не хочу, щоб на світ з’явився ще один психопат на кшталт мене, - почухав він потилицю.

- Ти нормальний, Сігран, за останні роки ти й проявляти інтерес до речей почав, в тебе непогано виходить.

- Ти так думаєш?

- Звісно.

- Нехай так.  

Тоді усе здавалося набагато простішим. Життя тільки починалося, а перед очима виднілася величезний простір можливостей. З Сіграном я познайомився на одному з завдань. Тоді ми рушили з гуманітарною місією до однієї з зірок, де не вродив урожай, через що, почався голод. Зірки являють собою величезний вогняний купол, схожий на дворянську благодать. Пройти через нього можливо лише з дозволу старійшини племені, що там проживають. Зоряні люди  мають темний відтінок шкіри, через спеку всередині куполу, з якою якось потрібно боротися. Сніг, що падає на вогняну сферу, тане, перетворюючись у воду, випадаючи дощем у середині. Через це там дуже висока волога, а під ногами завжди вода і багно. Люди на зірках збирають воду і транспортують її порталами по усій системі. Саме так тут добувають воду. Всього у системі Ока, близько трьох зірок.

 Сігран був вищий званням за Григорія. Амбітний , молодий маг, якого сама Гільдія Магів назвала одним з найсильніших у світі. Його боялися та поважали. Усе пройшло успішно: харчі ми передали, трохи побавили дітей, розглянули культуру цього дивного народу. Загальнолюдську мову вони знали дуже кепсько, загалом говорили на свій манер, але щоб зрозуміти їх, слова були не так потрібні. Жили вони у великих наметах, що трималися на дерев’яних підпорках, тому постійний дощ їм не сильно докучав. Хаймалися вони лише збиранням води, землеробством та так званим духівництвом. Вони не вірили у Бога, це місце в їх культурі займали предки, що врятували народ під час катаклізму «Вічної Мерзлоти». Тоді наймогутніші шамани племені виконали закляття, яке перетворило їх на духів, що були змушені вічно горіти. Саме з них і утворений бар’єр. Цю історію знають навіть діти, яких вчать цінувати подвиг своїх пращурів. Вогонь для них не є символом руйнування, а навпаки уособлює у собі захист та батьківське тепло. Сігран дивився на ці невеличкі намети, які ледь втримувалися над землею. Він пошептався з старійшиною, після чого почав творити магію. Він може створювати й маніпулювати білим, гладким та дуже міцним матеріалом, що є поєднанням каменю і кристалу. Майже за десять хвилин він замінив дерев’яні підпори, а також викроїв невеличку статую птаха посеред племені.

- Це, наш вам подарунок. Не забувайте нас і до зустрічі.

 Під вечір, ми, з відчуттям виконаного обов’язку, рушили назад. 

- Дякую вам, браві лицарі, - слав нам у слід старійшина, - Нехай духи полум’я бережуть вас.