Щасливий фінал?

Далос разом з Тедом, йдучи довгими коридорами бібліотеки, ніби за чиєюсь підказкою, майже одразу набрели на Рейна. Той непритомний валявся на підлозі, серед вирваних сторінок з книг, якими він намагався зупинити кровотечу. На диво Боу ще дихав. Тед одразу прийнявся до своєї стандартної процедури, по зашиванню ран, тим часом, як Марс, стояв на сторожі.  Тихими кроками з-за стін з’явився Деявіро разом з дівчиною на шиї. Далос одразу вихопив свого меча і направив в сторону циклопки, але Дері рухом зупинив його. Марс сховав меча.

- Що це значить? Чому ти її ще не пришиб?

- Без її допомоги ви б не знайшли Рейна. Зализуйте рани, а я ще трохи побавлюсь і приєднаюсь до вас, - він помахав рукою на знак прощання і зник за книжковими полицями.

Дері опинився на вершині сфери, з якої місто було видно, як на долоні. Такий сильний вітер, давно б збив просту людину, однак для Деявіро він створював лише меланхолічну симфонію у вухах. Волосся дівчини, мов плащ, розвивалися за його спиною. Вони дивилися на монотонну, закам’янілу красу спустошеної столиці. Дівчина своїми червоними нігтями почісувала підборіддя Дері, лицем притулилася до потилиці.

- Ти дивовижний, - тихим голосом говорила вона, - такі чоловіки зараз рідкість.

Ще трохи вони разом споглянули чудовий краєвид.

- Думаю цього буде досить.

Вона сильніше ухопилася за нього.

- Ні! Ще трохи! Будь ласка!

- Цікава ти, - проговорив він, - вперше я бачу людину, що добровільно стала циклопом. Все життя, через свою специфіку мені доводиться мати з вами справу. Циклоп – це хвороба людської душі. Саме те, що людина бажала в момент перетворення і буде рухати циклопом до його кінця. Це ніби остання бажання, яке джин, що займає тіло людини має виконати, чого б воно йому не вартувало.

Все сильніше і сильніше вона здавлювала його шию, але не могла нанести жодної шкоди. Він ухопив її за волосся і перекинув через себе. Всі її намагання втриматися у нього на шиї закінчилися переламаними руками. Ноги дівчини висіли над прірвою, а вона, ніби в останній раз, нахиливши голову дивилася на Дері. Це справді був останній раз. Він провів рукою над її горлом. Тіло покотилося зі сферичного даху і полетіло до низу. Лише на волоссі, що він тримав у руках, гойдалася її голова, що застила з таким же виразом обличчя.

Рейн прийшов до тями.

- Далос, - тихо промовив він.

- Рейн, ти прийшов до тями !

- Хто це з тобою?

- Друг, звати Тед.

- Далос, що в тебе з рукою? Все в порядку?

- Ти за себе краще переживай!

Тед з Далосом взяли його під руки, після чого, вони вирішили повернутися до лицарського табору. Рейн перевірив кількість набоїв у боурейні. Трьох йому вистачить. По дорозі вони спочатку натрапили на безголовий труп дівчини. На лиці Далоса з’явилося щось схоже на посмішку. Після цього вони перестріли Віктора, що сидів перед тілом Норана.

- Лансет! – кричав Рейн, - Ти живий!

Той не відреагував. Група підійшла до нього ближче. Він весь промерз. Тед одразу кинувся на нього, щоб хоч якось зігріти. Віктор з обачністю дивився в Рейнові очі, ніби очікуючи чогось.

- Рейн, а капітан Дурахман живий? – промовив він тихо.

- Ти про кого?

Той зітхнув. І справді, Григорія знав лише він.

- Рейн, я хочу піти звідси…

- Я теж друже, я теж, - обійняв його Боу.

Далосу ця сцена гріла душу. Все ж таки він був радий, що Лансет лишився живий. Тіло Воїна, що лежало на розпорошеному снігу викликало в нього більше питань. «Невже це Фоній його завалив?», - не могло вкластися у голові Марса. Коли він останній раз бачив Лансета, той ледве міг тримати меч у руках…