Норан Кьюм

Дійство перенеслося на вулицю. Воїн з пластиром на щоці радісно насвистував якусь пісеньку, однак невдовзі натрапив на того самого невдаху, якого тоді йому завадив зарізати той чорнявий шмаркач. Різко радісний свист припинився.  Його не спинило те, що той стояв в такій же мантії, як і він, ще й увесь у крові. Показово він дістав свій меч, свою гордість.  Провівши кривавим лезом перед своїм лицем він різко змахнув ним так, що невеличкі краплі крові попадали на розпорошену снігом землю.  Віктор ж встав у базову фехтувальну стійку, якої вчать усіх лицарів початківців. Воїн з пластиром все одно не надав цьому сенсу. Піднятий настрій нещодавньою крихітною перемогою затуманив його свідомість. Він знову сподівався завершити все одним блискавичним випадом, як і в першу їхню зустріч. Його взуття все сильніше впиралося в землю. І от момент істини. Стрибок. Замах. Удар. «Ні, це ж не можливо!» - думав Воїн. Влучним рухом, хлопець закрився від удару, відкинув руку Воїна, через що він повністю розкрився для атаки. Той спробував закритися, але марно. Стрімке, гостре лезо, нанесло свою колючу атаку, що пробила його руку і пропорола живіт. Очі Віктора розширилися, а погляд його, майнув глибоко у свідомість  людини, під ім’ям - Норан Кьюм.

Серед пустих вуличок, Воїн з пластиром на щоці, активно намагався витягнути лезо свого меча, що міцно застряло в броні полеглого лицаря. І що він тільки не робив: і впирався ногами, і тягнув, що є сили, і навіть волочив тіло бідолахи по крижаній підлозі. Нічого не дало результату. Лезо старе і затуплене саме по собі. Велика кількість подряпин, тріщин, вм’ятин від тяжких ударів. Простими словами кажучи, цей кусок металу ні один коваль у світі не назвав би мечем. Після години кропіткої роботи, з пошматованої рани лицаря, нарешті вийшов клинок. Піднявши його догори, ніби король Артур у міфах, він тримав сей кусок металобрухту над собою. Неабияке задоволення він отримував від цього процесу. Сховавши його до піхов, він насвистуючи позитивний мотив, рушив шукати камінь телепортації до куполоподібної будівлі, але на своє нещастя перестрів Віктора. Все глибше і глибше у свідомість… Перед Лемом проявився момент, як він з перспективи Норана, споглядав за колоною лицарів. Серед них він також впізнав Рейна, Деявіро, Дурахмана і Лансета. Кьюм та його група вже давно перебувають у Тетрарху, близько трьох місяців. За цей час вони відкрили таку чудову річ, як каміння телепортації та його властивості, а також дізналися де знаходяться насипні вулиці з цих диво каменів.  Зрештою, план Норана полягав в розірванні ланцюга, як раз на одній з таких доріг. Так і сталося. Він кинувся на одного з лицарів, потужним ударом ноги, збив його на земю. Всіх розкидало по місту, а що сталося далі Віктор вже прекрасно знав. Лінія спогадів перекинула його до подій минулого дня. Після зустрічі з Далосом і Лемом, Норан, разом з магом, на ім’я Монфіс Редеріт, зализували рани в одній з закинутих квартир. Кьюм дістав з плаща упаковку з пластирами, якими почав заклеювати подряпину, що йому залишив Марс, тим часом, як Монфіс намагався розім’яти свою руку, що непідконтрольно гойдалася. За вікном вечоріло. Після успішного залічування своїх ран, Норан прийнявся  за свого товариша. Перший удар, Редеріт, що спокійно сидів у кутку, отримав у лице. Вдарившись головою об стіну, він лише стиха кашлянув. Взявши його за комір, Кьюм підняв його на ноги, після чого вдарив ще раз, але у живіт. І знову, лише тихий кашель та ненависний погляд фіолетових очей. Монфіс звалився на землю, скрутився їжачком біля стіни.

- Як ти смієш так дивитися на мене незграба! – кричав Норан, - Знай свого володаря! – продовжував він, активно б’ючи того ногами.

«Але чому вони це роблять?» - здивовано думав про себе Віктор. Треба, було лише зачекати, щоб зрозуміти. Голос Норана все більше просочувався у свідомість. Його емоції і відчуття стали більш яскравими та прийнятними для Лема. «Магія. Що до цього моменту я знав про магію? Мабуть, лише розказні старої Ліліан, однак розказала вона мені далеко не все…».  Що значить бути магом? Це значить те, що тобі дуже пощастило при народженні, чи не так? А можливо ні? Мені ж не пощастило. Тепер для мене стало явною одна проста істина. Магія – це саме нутро людини, її світогляд та ідеали. Можливість творити закляття, йде не від власного бажання, чи настанови, а  саме несвідомо, ніби від самого серця, душі. Кожен маг щось отримує від своїх можливостей, одночасно щось втрачаючи. Наприклад Монфіс. Його самого, специфіку здібностей, Віктор гадав, що знав ледь не все життя.  Познайомилися вони близько трьох років тому, в одному з селищ поблизу Каменота. Норан знайшов Монфіса на смітнику, коли той ледь зводив кінці з кінцями. Норан запропонував йому службу. Той не міг відмовитися.  Як би банально це не звучало, але пригорнувши до себе та накормивши людину, можливо отримати собі слугу мага. 

Від того моменту він рушив за ними. Його здібність - прокляття. Редеріт, протягнувши до людини руку, здатний проклясти її, причому з досить неочікуваними наслідками для неї. Ціною за таку силу, є втрата дієздатності руки на деякий час, але звісно така здібність потребує віддати набагато більше… Душа, його душа прогнила наскрізь. Він втратив особистість, а його самооцінка перестала існувати. «Як це, жити ненавидячи усіх навколо і себе самого водночас?». Якщо його постійно не принижувати, він втратить свої здібності. Саме задля цього Норан проводив такі процедури. Схожий ефект відчуваю і я. Моя здібність стирає мою індивідуальність, мені дорогих зусиль коштує кожного разу, як прокидаюся, знайти своє я. Нічого у світі не безкоштовне. Спогади завели мене у сон Норана, у якому він познайомився з людиною у чорній масці з дивною гримасою. Волосся незнайомця скривалося під червоним капюшоном, а голос був спеціально спотворений.

- Норан Кьюм, чи не так? – мовив невідомий.

- Хто ти такий?

- У мене є для тебе важливе повідомлення.

- Повідомлення?

- Не бажаєш стати частиною чогось великого?