Історія та чорний шрифт

Двоє втікачів завітали до приміщення, що нагадувало бібліотеку. Велику, поділену величезними шафами, на полицях яких зберігалися тисячі книг. Григорія і Рейна саме розділяла одна з таких. Лязкіт металу обладунків Дурахмана видавав його. Швидко прикинувши собі розташування командора, Рейн вистрілив. Куля розірвала одну з книг, з тріском пробила дерев’яну перегородку. Броня поглинула удар, що припав на спину, однак Григорій не зміг встояти на ногах.

- Чорт! – крикнув він.

 Добряче вдарившись лицем об холодні плити, він вирішив прийняти вольове рішення. Лязкіт металу посилився, але одразу змінився ледве чутним шльопанням п’ят. Обладунок Дурахмана був особливий, лише одним натиском на кнопку, він міг повністю зняти з себе броню. Це було дуже корисно, особливо коли нікого не було поруч. Розтираючи себе одною рукою, а другою тримаючи меча, у постільній білизні, Дурахман крокував довгими коридорами бібліотеки. Таким же шляхом, але з іншої сторони йшов  Рейн. Майже одночасно вони зустрілися на перехресті.  Рейн розслабився, тому не встиг вистрілити, а командор розкричався і пересиливши себе, зміг зачепити лезом його плече. Страшений крик, крик Григорія, заполонив приміщення. Боу відстрибнув,  побіг від нього. Той сховався за одним зі стендів. Рейну вдалося відірватися, на одному з перехресть.

Руки Дурахмана тряслися від жаху і сорому, ніби він вчинив щось жахливе, через це, його так сильно гойдало зі сторони в сторону.

Бібліотека нагадувала величезний лабіринт, що було на користь Боу. Рейн, тримаючись за криваве плече, рушив наосліп шукати командора.  Між книжкових коридорів було чути лише тяжкі подихи двох бійців. Знову перехрестя, знову неочікувана  зустріч. Дурахман виглянув з-за одної з стін і побачив Рейна. Спроба перебігти за іншу провалилася, Боу поцілив прямо в тулуб командора. Лише останнім відчайдушним ривком, той зміг зникнути з очей Рейна. Приховавшись за стіною, Григорій, тримав наготові свій меч. З-за кутку було видно лише пар, від його подиху. Дурахман, ніби в останній раз, глянув на своє відображення у лезі. Чітким, смутним поглядом розпрощавшись зі своїми карими очима, він спрямував погляд на пустий коридор, в якому з миті на мить може з’явитися Рейн. Боу все дивився на пар, що періодично визирав з-за стіни. Кров  просочувалася через тяжкий коричневий пуховик, чи скафандр, як прийнято його називати. Палець на курку задубів.

- Навіщо це все командоре? Мої та ваші люди гинуть ні за що!  Коли ми встигли стати з вами ворогами? Думаю цього всього можна було уникнути, - сили утримувати боурейн в горизонтальному положенні йому не стало, рука потроху опускалася.

- Ні за що?  Ці люди померли за ідею, за ідеали ордену. Ви й ваша кровожерлива компанія просто вбили їх, праведних, хоробрих і бравих хлопців! Ви, бандити та безсовісні маніяки, - лезо у його руках все меч все дрижав у руках.

- Тетрарх, всього-на-всього експонат серед криги! Він не коштує людських життів! Досить робити з нього щось більше!

- Стули пельку! Я жив заради цього моменту! Вулиці столиці знову наповняться життям!

- Це все непорозуміння тв ваша некомпетентність! З моменту, як ви взяли на себе командування цими людьми, ви поклали на себе й відповідальність за їх життя. Скільки матерів не зустрінуть своїх синів? А скільки з цих чоловіків загалом знайдуть та поховають? Думаю у вас не буде змоги винести їх звідси!

Дурахман хотів заперечити, але Рейн продовжив:

- Знаєте командор? Вони померли не за орден. Ордену тут давно нема. При підході до міста ми бачили, як еліта вийшла, полишила вас. Ви простий солдат, нижня ланка, подумали, що на щось здатні. Саме ви командир, дали цим хлопцям варіант не повертатися в місто, ви дали їм надію і заразили ідеєю, вони померли не за орден, а за вас.

- А хто ти такий, щоб оцінювати людей? Я, солдат, що пережив пекло у війні з королями, той, що клав голову за дворян. Я подумав, що досить! Це місто стало б вільним від їх гнилої влади. Саме тут, людей би не пускали на дрова, вічному полум’ю пророцтва! Ти ж розумієш про що я кажу?

- Чому  ж ти вирішив, що це маєш зробити саме ти? В одній книзі я прочитав, що, щоб побачити справжнє «я» людини, потрібно наділити її владою, тоді все й проявиться… - він потроху почав підходити до полиці з книгами, - Думаю ваші цілі командор мають більш особистий характер. Завжди у людини є прикриття, для своїх власних мотивів. І для вас це… - перебираючи книжки він обрав одну з зеленою палітуркою і жбурнув до перехрестку. На ній, золотистими буквами красувався напис: «Історія міста Тетрарх».

- Ви бажали потрапити в історію, щоб ваш портрет красувався на її сторінках, щоб про вас читали нові покоління.

- І, що з того? Я потрапив би туди, як герой!

Його перебив Рейн:

- Як різнокольоровий портрет, а люди, яких ви положили заради цього - як чорний шрифт.

За час розмови, Дурахман зрозумів, що втратив багато крові. Сил на випад, який він планував, у нього не лишилося. Це і був план Рейна, протягнути довше часу. Дурахман пішов геть, Боу за ним не послідував. Він обперся об шафу з книгами та опустився на землю. Рука з боурейном сповзла з ніг, впала на холодні плити. Зрештою Рейн облегшено видихнув. Останні його думки були присвячені його команді. Він зичив усім, довгого життя і вдачі.