Камінь, що над Богами

Рейн перекидав з руки в руку камінь, що переливався райдугою. Так хоч якось можна було розгледіти хоч щось, серед цього темного царства. Що саме цікаве, промені від нього відбивалися від колон утворюючи дивакуваті примари на стінах. Спина боліла, а пошрамовані кінцівки неспинно нили, а присісти нікуди, підлога надто холодна.  В такій сумній атмосфері йшов Рейн поміж вже не таких похмурих колон. Дивні відблиски вдалині помітив і Дурахман з двома своїми хлопцями, й що є сили, рушив туди. Вимальовувалася доволі курйозна картина. Сутулий хлопчина, який ще й кульгає зустрічає трьох лицарів, двоє з яких на ходу перетворили одяг на обладунки. В одного з них це вийшло не так ефектно. На всій швидкості він підсковзнувся на своєму металевому взутті і, що сили вдарився у стіну. Навіть шолом пом’яв собі. Дурахман подивився на це все, з усією відразою прикрив рукою лице. Зрештою спектакль закінчився, всі троє встали навпроти Рейна.

- Не очікував зустріти вас тут командоре, - єхидно мовив Рейн.

- Що за гру ти ведеш Боу? При всій своїй пихатості ти маєш розуміти наслідки своїх дій! Ти ж збираєшся жити серед людей, чи не так? То знай, що у суспільства є свої правила та закони, тому воно не потерпить нахаб на кшталт тебе. Тебе вже чекає тюрма, а не дай Бог, щось станеться з моїми людьми… Я особисто відніму твоє життя, - діставши меч і стиснувши зуби проговорював командор.

- Як би вам цього не хотілося, але я до цього не маю жодного відношення, - у відповідь на нападки командора, він також дістав меча.

 Усі присутні підняли леза догори.

- Наголошую, командор, - трохи нервово продовжив він,- у разі вашого нападу на мене - я кину камінь, і це може загрожувати вам сліпотою. Невиліковною, якщо ви розумієте про що я! – наголошуючи на наслідках проговорив він.

- Пусті слова… Те ж саме загрожує і тобі, хоча мені байдуже чи побачать твої гидкі очі лезо, що протинає твій дух.

- Слова достойні лицаря, скажу я вам. По миротворчому! Скажіть, для чого ви насправді тут? Ніколи еліта не цікавилася життям плебеїв, і от знову.

- Не тобі судити благородні наміри воїна! – втрачав контроль командир.

- Благородство – то є справжнє безглуздя і безумство, - тихим, втомленим голосом лунало позаду спин лицарів.

- Лансет … - сповнено радості прошептав Рейн.

Двоє лицарів повернулися до фігури в чорному плащі, а Дурахман не зводячи очей продовжував наглядати за Боу.

- Повідомляю вас капітане, - продовжив Віктор, - нині відома загибель трьох ваших вірних солдат. Всіх їх погубило благородство. Лише навіжений, відомий лише вогнем у серці може перестріти нам дорогу. Бажання в душі не достатньо, навички капітане, нам не вистачало навичок.

Тепер на нього обернувся навіть командор, що не міг второпати що той верзе. Рейну також перехопило подих. Він зовсім не впізнавав того дурнуватого охоронця, що нещодавно брав з собою.

- Що ти верзеш? Хто помер? Нісенітниця!

Над його головою пролетів шкіряний згорток, який влучно схопив Рейн. Дурахман кинувся на Віктора. Майже блискавично він взяв його в заручники, хоча той і не противився цьому.

- Чому ви так перелякалися командор? – посміхаючись промовляв Рейн, - це ж запальничка проста.

Різким рухом він націлився прямо на нього. Двоє інших лицарів закрили його своїми тілами. Меч Дурахмана і не ворухнувся. Він не мав наміру різати Лансета, все це не більше, ніж дешевий фарс. «Була б моя воля , такі, як він, ніколи б не мали посади вище за конюха…» - гордовито думав Рейн. У лицаря з пом’ятим шоломом затекла шия, якою він вирішив прохрустіти за старою звичкою, однак коли завів її надто сильно вже не міг повернути назад. По залі роздався чіткий хруст шийних дисків, а солдат, ніби гора металобрухту, звалився ниць.  Тільки но жіночий силует винирнув з пітьми, як Рейн одразу націлившись на іншого лицаря вистрілив в нього. Страшений гуркіт прорізав вуха всім навколо. Пуля відрикошетила від обладунку і зі свистом майнула в дівоче плаття. Дівчина навіть не вхопилася за уражене місце. Вмить вона вже була біля того самого лицаря, відкрутивши йому на макітрі кришку, поставила йому підніжку. Суміш крові з мізками пролилася на білосніжні плити. Дурахман штовхнув Віктора вперед, а сам, як і Рейн рушив тікати. Циклопка прокрутила кистю, через що, уся зала почала вертітися, все швидше і швидше. Віктор не втримався на ногах і влетів у колону. Дурахман з Рейном розпласталися по землі. Хтось пробив стіну ззовні. В супроводі пилової завіси і гуркоту каміння, вийшов Деявіро. Обертання припинилося. Боу глянув на Лансета, що лежав без свідомості. Він не давав йому шансів на життя. Потрусивши головою, він подивився на командора, що ригав на підлогу. Їх погляди пересіклися. Рейн вистрілив. Куля влучила в броню. Обидва вони піднялися і побігли звідси. Циклопка ж все дивилася на дивака, що пробив стіну. Він спокійно пройшов повз неї, підійшов до Лансета, приклав йому руку на пульс. Це вивело дівчину з себе. Він зовсім не звертав на неї уваги. Вона кинулася на нього і доторкнулася до плеча. Нічого не відбулося. Її охопив шок, вона відстрибнула, спробувала прокрутити рукою, але зламала її.

- Це усе, на що ти здатна? – спитав Дері.

Вона кивнула головою.

- Як і думав, ти не справжній циклоп. Немає у тобі духу, щоб їм стати.

Для неї ці слова не були образливими.

- Ходімо зі мною, а потів вирішимо, що з тобою робити, - мовив він.

- Добре, - посміхнулася дівчина і застрибнула йому на спину.

Деявіро розбігся і протаранив ще одну стіну, потім ще, і ще.

Віктор розплющив очі. Навколо було лише потрощене каміння і два бездиханних тіла. Він піднявся і обтрусився від пилу. «Що ж сталося?» – намагався він згадати. На шиї відчувалося легке тепло від чийогось дотику. Лем оглянувся навкруги та рушив в одну з дір у стіні.

Ментально, Рейн вже розпрощався з тим, кого знав, як Лансет.