Циклоп

Віктор відпустив ножа. З притаманним звуком залізяччя, тіло Лансета впало на підлогу. Обома руками Лем вхопився за голову і припав на коліна. 

- Ось, що значить відчути власну смерть, - захлинався він слиною.

- Ну як? Сподобалося? – підійшов до нього незнайомець, - Мене звуть, Фортуно. Цього буде достатньо. А тебе як кликати?

Віктор витерся, зробив глибокий вдих, прийшов до тями. Така зібраність йому була не притаманна.

- Віктор чи Лансет гадаю… Як буде зручніше…

- Так от, - продовжив Фортуно, - тепер будь-яка холодна зброя, яку ти вкладеш в праву руку при контакті з людською чи якоюсь іншою кров’ю, повідає тобі про спогади тієї особи чи істоти. Вона забуває, а ти отримуєш, круто правда? Це такий подарунок на честь нашого знайомства, король.

- Король? Про що ти?

- Ти ще не знаєш? Гадаю я можу тобі розказати, тому, що хочу, щоб ти переміг. Ти мені симпатизуєш, перевертню, набагато більше за того дворянина.

- Що ти в біса говориш? Що за маячня?!

- Прибережи сили, навіщо кричати без причини? Мабуть потрібно пояснити тобі деякі речі. Але спочатку…

Фортуно клацнув пальцями, на підлогу звалився комплект теплого одягу, що утворився у повітрі.

- Вдягнись, інакше замерзнеш.

Лем вдягнувся. По тілу пройшло приємне тепло. Відчуття знову поверталися до ніг та пальців. Щось і справді змінилося у Вікторі. Весь світ встав ніби догори дриґом. Тепер в голові лунав не один голос, а два: його та Лансета. Два різних погляди. Це здалося йому спершу досить цікавим.  Він повністю поглинув Фонія. Тобто той не помер, а злився з Віктором в одну особистість. Справді дивовижно…

- Фортуно, розкажи мені, що взагалі відбувається. Я хочу знати.

- Ну що ж, - здихнув циклоп, - Я не буду обтяжувати тебе історією про пророцтво, тому, що ти і так про неї знаєш. Були королі, жили собі, програли, прокляли людство своїм пророцтвом і тепер рано чи пізно повернуться. Чув таке?

- Так.

- Вже добре, - тараторив Фортуно, - Але тепер ми заглибимося в неї більш детально, а саме, зупинимось на королі Війни.  В пророцтві написано, що знаком його пришестя буде райдуга, символ щастя та свободи. Але цей, як його, - він клацнув пальцями, - Рейн! Так от, цей Рейн не має рис справжнього Воїна. Він постійно сумнівається у будь-якій своїй дії. Багато скиглить не по темі, такий увесь з себе пихатий, егоїстичний герой. Але ти… - вказав він пальцем на мене, - Ти також прийшов з райдугою, і в характері своєму маєш більший стержень. На мою скромну думку ти підходиш на цю роль більше.

- Знущаєшся з мене? Які пророцтва? Я простий маг, що намагається заробити  собі на хліб.

- Тоді чому ти пішов за веселкою? Скажеш, що це був єдиний спосіб вибратися з того треклятого селища? Не обманюй мене і в першу чергу себе. Ти станеш королем, війною, що зруйнує старий світ.

- До біса тебе, навіжений!

- Не відрікайся від власного я, інакше потонеш серед думок інших. Кожна людина, що змінює світ найкраще, створює власну мораль.

Саме такі запитання Віктор ставить собі протягом останніх років.

- Як… Як ти можеш це все знати? Ти заліз мені у голову? Говори!

- Усе твоє життя давно продиктовано історією. Як би ти не намагався зректися власної ролі, тебе все одно наставлять на шлях істинний.

Лем повністю розгубився. Зараз він переживав страшний фізичний і духовний біль. Мозок просто не міг сприймати інформацію. Сам Віктор почервонів, у нього піднялася температура.

- Навіть якщо так, що далі? Я все життя жив, як простий хлопчина, що напився гною від власного «дару», а тепер дізнаюсь, що я - Король Війни, який має знищити усе, що люди будували до мене? Ти це хотів мені донести? Тебе ніяк не бентежить факт того, що це звучить, як маріння божевільного?

- Ти уб’єш Рейна Боу або він уб’є тебе, іншого не дано.

- Я втрачаю глузд, - знову розревівся Віктор.

Його нервова система от-от лусне. Дуже багато відбулося. Хлопець скрутився клубочком, спробував втримати себе, але це переросло в істерику. Від плачу, до сміху, Лем не міг второпати, що відбувається. Фортуно відвів погляд. Коли ж Віктор заспокоївся, він спитав:

- Хто ти у чорта такий є?

- Тобі не обов’язково це знати.

- А ці видіння, чи сни…Що це таке?

- Їх посилають твої брати, щоб ти прийшов до них. Вони вказують тобі дорогу. Ти казав, що вже бачив мене так? Можеш розповісти детальніше?

- Спочатку скажи мені, що це за брати? Хто це такі?

- Цього я тобі нажаль не скажу, але знай, що їх двоє. Вони нещодавно були тут, у масках, тому обличь їх я не бачив, імен також не знаю.

- Та що ти мені взагалі можеш розказати?

Я підвівся і знову переживши страшний біль, перетворився на того самого охоронця, яким представ з самого початку. Фортуно доволі зацікавлено споглядав даний процес.

- Слухай, друже, - мовив Фортуно, - Можеш розповісти про сон, що ти бачив?

- Тобі це знати не обов’язково, - відрізав Віктор.

Циклоп посміхнувся.

- Якщо ти розповіси мені про те, що бачив у сновидінні, то я поділюся інформацією щодо цього міста.

«Умовив», - подумав Лем, всівся навпроти Фортуно, почав розповідати. Перед очами проносилися моменти зі сну.

- Що ж можу сказати з цього приводу…  Ваша команда потрапила під дію мага. Скоріш за все, дія його заклинань масова, однак в більшій мірі усі показані у снах речі, лише частково відповідають дійсності. Це доволі дивно, що ти уявляв собі Торіона, однак й гадки про нього не маєш. Що саме цікаве, мої здібності також були продемонстровані з перебільшенням. Все це хаотично…

- Моя суміжність з Торіоном в той момент, дуже схожа на те, що я відчув і з Лансетом.

- Ось воно як… Тобто підводимо підсумок: один з королів, маг – ілюзіоніст, доволі професійний я скажу, однак він показує людям те, що може віддалено знати сам і плюсом до цього не може чітко контролювати те, що показує. Думаю його вплив закінчується останнім бажанням чи посилом, яким він хоче поділитися перед використанням здібності, але як він вводить людей в гіпноз і за яких умов ми не знаємо.