Усе пішло не так, у мертвій столиці : частина 4

Рахунок часу Далос вже втратив. Куди б вони не пішли, все було однакове, ніби вони не рухалися зовсім. Зрештою таки натрапили на стіну та рушили вздовж неї. Мабуть минув вже цілий день, а Далосу хоч би що. Довгі подорожі навчили його не спати. В екстреній ситуації він міг вистояти на ногах до трьох днів і відчувати себе досить комфортно. На диво муміфікований товстун- карлик також не відставав, не дивлячись на фізичний стан. Зрештою вони почули якийсь шурхіт. Луною розповсюджувались звуки, ніби щось падає на землю з характерним  глухим тріском.

- Не йди туди, - шепотом сказав карлик, - там я тобі вже не допоможу.

Далос не надав цьому уваги, він найкращий фехтувальник, якого тільки бачив світ. Від його руки за шістнадцять повних років життя полягло троє магів і з десяток дуелянтів. Зухвалість його в цей момент не знала меж. «Завжди є риба більше», - казав йому одного разу дід у таверни, хоча хлопець ніколи не знав і не бачив «рибу». Він все наближався до джерела шуму. За одною з колон босоніж сиділа дівчина у червоному вечірньому платті, яку оточувало розкидане «щось». Як зрозумів Далос, це «щось», схоже на глечики, але прозорі. З них вона відкорковувала червоні кришки та сортувала їх між собою. Він підійшов ближче. До ніг дівчини і підлоги навколо спускалося її довге каштанове волосся. Дівчина відволіклася від свого заняття,  повільно обернулася на Марса. Далос підготував зброю, але ще не витягнув меча з піхов. По тілу непереможного воїна пробіглися мурахи. Сальне, недоглянуте волосся стало дибки, зуби непідконтрольно стукалися між собою, рука ослабила хват рукояті. «Та не може бути! – кричав у свідомості хлопець, - Циклоп?!». Дівчина глянула на хлопця своїм єдиним лівим оком, райдужка якого нагадувала ті самі кришки, що вона сортувала. Вбивчий, пустий погляд, ніби на тебе дивиться сама смерть. На місці іншого ока навіть дірки не було, все повністю поросло шкірою. Не було зрозуміло, яку емоцію показує її обличчя. Одночасно можна сказати, що це щастя, горе і відраза одразу. Вона злегка підняла руку. Далос відступив назад. Увесь Марс, був як на голках: по шкірі його бігали «мурахи», а на чолі проступав холодний піт.  Дівчина довго дивилася на нього, не зрушуючи голови з місця. Вона не кліпала, нічого не говорила навіть не кліпала. Її рука протягнулася до Далоса. Циклоп зігнула пальці, ніби відкорковує чергову кришку, після чого, вона ледве прокрутила ними. Шия Марса непідконтрольно поверталася вліво, вслід за рухом дівчини. Він вхопився за голову обома руками, однак сили зупинити її йому не вистачало. З боку його відштовхнув коротун, який таки наважився піти за ним. Далос швидко зреагував і перекотившись, стояв знову на ногах. Товстун ж скрився у пітьмі. Дівчина встала і знову скорегувала погляд на Марса. Він намагався не кліпати, але все одно, не зміг розгледіти того, як вона так швидко наблизилася до нього. Далос не міг ворухнутися. Дівчина вхопилася за його руку, після чого , через одяг проявилася  дивна гуля у формі кришки. Вона доторкнулася до неї і відкрила цю «кришку». Та покотилася по землі. Дівчина штовхнула руку Далоса з якої рікою хлинула кров, що залила всю підлогу і дівчину за одно. Марс вхопився за руку, направив новоутворену діру догори. Кров перестала виливатися, однак за такий короткий час рука вже злегка посиніла, а голова Далоса запаморочилася.  Долонею він прикрив отвір та кинувся тікати, що вийшло у нього не так добре, так, як він підсковзнувся на власній крові. Добряче проїхавшись підборіддям об слизьку підлогу,  заплющивши очі, Далос піднявся, приглушив свої кроки, врешті загубився у пітьмі. В темряву серед лісу кам’яних колон, незмінно витріщалася закривавлена з ніг до голови дівчина.

Лицарі разом з Рейном та Деявіро все наближалися до будівлі з білим куполом. Разом з усіма вони встали в «стійку для походів» або її ще називають «змією», «ланцюгом душ» . З давніх давен, армії використовують таку побудову загонів, задля забезпечення безпеки під час довгих походів. Суть полягала в тому, що кожен поклонивши голову тримається за плечі іншого, утворюється ланцюг, що уберігає усіх його членів від будь-якої магічної дії. Мінімальна кількість людей для такої побудови – троє. Однак головним її мінусом є те, що якщо ланцюг розірвати, дію свою він припиняє. Знаючи це, командир Григорій розташував Рейна і Далоса подалі один від одного. У разі, якщо хтось з них вирішить відпустити руку чи вдатися до ще якихось  дій, обох буде вбито. З неба знову почав сипати сніг. Сліди групи, що йшла, одразу замітало.  У Рейна вже затерпли руки, а забита спина у напівзігнутому положенні, нагадувала про себе. Боурейн у нього відібрали. Йому вдалося переконати командора, що це всього-на-всього запальничка, що він і продемонстрував, однак йому його все одно не віддали. Рейн знав лише те, що боурейн зараз несе один з  солдатів у кінці ланцюга,  що переносять й інше спорядження. В голові у нього були лише слова Деявіро, що хоч якось прояснили його наміри.  Він не міг змиритися з тим, що дар, який йому дарувала сама доля, насправді витівка якогось там мага. Рейн завжди думав, що він обраний не просто так і він уперто продовжував так думати. Десь спереду почувся крик. Одразу ж після цього, перед Рейном утворилася пуста вулиця.  Пару раз кліпнувши він обернувся на брязкіт обладунків позаду нього. На нього накинувся один з лицарів та повалив на землю. Удар прийняла й так квола спина, що перехопило подих Рейна. Обидва дивилися один на одного. Старий солдат потягнув руку до меча, але один удар Боу повалив його не землю. На кулаці з’явилися подряпини із забої.  Рейн сховав його до кишені, підбіг до все ще лежачого лицаря. Той не міг впоратися з вагою власної броні, тому ковзався по землі, щоб підкотитися до свого меча. Другий удар, Рейн наніс ногою по шолому, що коштувало йому пари переламаних пальців. У вухах лицар чув лише легкий дзвін, однак ця атака добряче його дезорієнтувала. Рейн перевернув його на живіт, а сам ще декілька разів вдарив тією ж ногою по спині, втоптавши того в землю.  Всівшись зверху, він ухопився за шолом іншою рукою і почав бити ним об землю. Раз, два, три, чотири, п’ять! Звук був схожий на відро, що падаючи, котиться по землі. Лицар або втратив свідомість, або помер. Рейн підвівся, взяв у неушкоджену руку меч. Він обтрусив з голови сніг і взявши на кінчик леза трохи з землі, націлився на зазор між основним обладунком та шоломом, що ледве прикривав шию, замахнуся, уколов.