"Боротьба зі спокутою"

Обеззброєні, з зав’язаними руками, Рейн і Деявіро йшли на аудієнцію до командира вояк. Обидва зберігали спокій. Як і говорилося – кожен залишився при своєму. Рейн все більше засумнівався у Деявіро. Весь час дороги, під звуки тріску снігу від сталевих сабатонів, він роздумував над справжніми мотивами Дері. Тепер він не розумів, які цілі в цій експедиції той переслідує. Наглядає? Застерігає? Охороняє? Чи все-таки вони мають більш особистий характер? Можливо це вдасться вияснити трохи пізніше, а зараз у супроводі лицарів, наша команда наближалася до військового табору. Він виділявся серед іншого міста. Арка слугувала для нього входом і була прикрашена стягами лицарського ордену. Таких Рейн ще не бачив. На них була зображена невелика пташка, з першого погляду схожа на якогось горобця. Птах активно рухався до образу сонця змальованого у правому кутку роботи, однак з пітьми, що розташована знизу стягу, його охоплюють темні силуети рук. Рейн налічив таких близько восьми. Ці паростки безодні, обскубували пір’я молодої пташки, кожна по одному. Так і не було зрозуміло чи то горобець падає, чи з зусиллям виривається від своїх кривдників. Сам табір був розташований в одному з дворів, серед покинутого дитячого майданчику. Який же ш табір без багаття та наметів. Тут вирувало життя: хтось грів руки біля вогнища, хтось читав літературу, хтось стояв на сторожі. Рейн скучив за відчуттям чогось населеного, не покинутого. Їх група все просувалася в глиб табору, до самого великого намету. Ідучи, Рейн помітив групу з трьох лицарів, що вже змінили обладунки на звичний одяг. Вони обступили, якусь тушу, що лежала на землі. Розгледіти її було проблематично.

Повітря нагрітої палатки хлинуло мені в лице. Воно виходило з невеличкої пічки, що стояла навпроти входу. На сирій землі, що розтала від довголітнього шару снігу, стояв стіл зі стільцем, на якому вже мостився статний чоловік в оздобленому обладунку. На дерев’яну поверхню спадало його довге, коричневе, хвилясте волосся. Сам же  він роздивлявся карту, що лежала на столі, пальцем покручував густу бороду. Хтось з лицарів вийшов вперед, змінив свої тяжкі лати на більш легкий одяг, віддаючи честь, почав доповідати.

- Прошу вас командир, - награно і голосно мовив солдат, - Під час патрулю ми натрапили на двох підозрілих осіб, яких одразу затримали і привели сюди. У одного з них був якийсь невідомий нам засіб, який ми у нього відібрали!

- Вільно солдате, - махнув рукою командир, - Ведіть їх до мене, думаю нам є про що говорити.

- Так точно сер!

Ні за бандитів чи грабіжників нас не вважають, тож шанс домовитися ще був. Лицар підійшов до нас, і потягнув до столу.

- Вітаю вас, ким би ви не були, - не підіймаючи очей від карти проговорив командир.

Ми з Деявіро переглянулися один з одним. Говорити вирішив я.

- Вітаю вас. Я капітан групи мандрівників, що потрапила в пастку цього міста. Ми ненароком натрапили на ваш патруль, хоча думаю, це до кращого.

- Мандрівники значить,- задумливо проговорив він, - Незважаючи на все моє намагання вам повірити, я не думаю що це є правдою. Натрапити на прокляте місто попросту неможливо.

Тим часом, на вулиці, група лицарів, навколо невідомої туші, дочекалася кухаря.  

- Каріф! Ти таке бачив?! – казав чоловік, який від захвату ледве міг говорити.

- Це ж рудий олень. Лише кілограм такого м’яса коштує цілий статок, - зауважив третій.

-Ти зможеш його приготувати Каріф? Зможеш правда? – казав другий.

Кухар почісував свій кругленький живіт і оглядав тіло оленя.

-Де ви його тут знайшли? Тут живність ніяка не лазить, тим паче таке?

- Ну він лежав коли ми його знайшли, - невпевнено казав перший.

- Тому і принесли тобі, може хворий він? – казав другий.

- Ну Каріф! Не тягни, - казав третій.

Кухар присів навпочіпки, почав крутити морду оленя зі сторони в сторону, візуально проглядаючи його на різні види захворювань чи ушкоджень. Тварин, що вмерли від сніжної чуми їсти категорично не  можна. Його погляд зустрівся з пустими оленячими бусинками.

Тим часом у наметі,  командир підізвав одного зі своїх підлеглих. Той витягнув з сумки райдужний камінь і поніс його до столу. З необережності, солдат впустив камінець на стіл. Шалений спалах накрив увесь намет та все навколо. Стрибаючі промені райдуги відбивалися в очах оленя. Кухар, від неочікуваності, впав на спину. Всі ж інші в таборі, інстиктивно активували свої обладунки, захищаючись від палючого світла. На мить на вулиці засяяв день. Рейну вдалося вхопити камінь зі столу. Через дезорієнтацію, він не встояв на ногах і впав на землю. Перед очима лише кольорові бризи, що час від часу виринали з пітьми повік.  Розплющивши зіниці, Рейн підмітив, що все в кімнаті трохи перевернулося догори дриґом. Три леза маячили перед його лицем. Деявіро з інтересом чекав розвитку подій. В командира посіпувалося око, інші ж двоє солдат перелякано переглядалися один з одним. Дері непідконтрольно посміхався так, як все перед його очима пливло і розтягувалося. Ефект був схожий з тими самими травами, які він так полюбляв купувати у одної знахарки. Ззаду його щось штовхнуло. В намет залетіли майже всі, хто знаходився в таборі. Дері рухнув на землю, боляче вдарившись чолом об землю. Тримаючись за голову та намагаючись не виблювати, капітан оглянув стурбованих підлеглих.  Всідаючись на  стілець, він скомандував підняти Рейна і Деявіро з полу. Обидва, похитуючись, стояли біля спітнілого командира, який протирав своєю розкішною хусткою лице. Протираючи лице, він не міг зрозуміти, що саме зупинило його від вбивства Рейна. Ще ніколи бувалий вояка не вагався перед лицем небезпеки. В будь-якій іншій ситуації, його меч би не здригнувся та дістав свою ціль. Тепер ж хлопець стояв перед ним все ще живий і він не міг пробачити себе за таку зухвалість та непрофесійність. Усі люди, що довіряли йому, всі ті, сім’ям яких він обіцяв повернення рідних синів і чоловіків. Все це, він поставив під загрозу, через цього хлопця. Що ж стало фактором такого рішення? Ось про, що він зараз думав. В таборі настала тиша. Вітер ззовні проникав всередину, розвиваючи тканини на вході. Вируюча в стінах намету атмосфера все гнітила присутніх. Всі чекали командирового рішення; хтось вже навіть тримався за зброю. Люди, що утримували Рейна з Деявіро, посилили хват. З вулиці почувся галас. Солдати зібралися біля Каріфа, що сидів біля місця, де раніше лежав олень. Від силуету, що утворився на місті туші, простягалися сліди від копитець. Командор пройшов до місця подій. Побачивши цю картину, він, врешті-решт вирішив повернути в табір дисципліну і порядок. Окликнувши всіх він наказав  шикуватися, після чого повернутися до буденних занять, і після команди «вільно», солдати підняли з землі кухара та розбрілися хто-куди. Всівшись за стіл, командир знову оглянув Рейна і Деявіро.