Усе пішло не так, у мертвій столиці : частина 3

Тим часом Далос чув неподалік легкий стук каміння. Він вирішив оглянути джерело звуку. З кожним кроком звук все наростав. Врешті-решт, до нього приєдналося, якесь невдоволене буркотіння. Виглянувши з за стіни Марс побачив карлика-товстуна, котрий весь був перебинтований. Він, тримаючи в своїх непропорційно великих руках, на яких навіть не проглядалися пальці, щипці, перебирав камінці з дороги, обстукуючи їх один об одного. Далос заплющив очі. Карлик – мумія не помітив змін. Так, йому вдалося підібратися ближче приставити до шиї товстуна лезо свого меча Магія Далоса спала. Карлик залишався нерухомим.

- Слухай уважно. Хоча б один звук чи рух від тебе…Ти покійник, зрозумів? – холодно і протяжно мовив він.

Той дав свою мовчазну згоду.

- Хто ти? – роздратовано спитав Далос.

- Шукач пригод, завітав до цього міста в пошуках скарбів, - доволі спокійно проговорив він.

Голос у карлика був басистий, але спокійний. Що саме цікаве, він лунав не з рота, а з живота цього дивака.

- Ти думаєш я тобі повірю? Ті двоє, некромант і воїн твоя команда?

Довго мовчання він тримати не міг, ціною за це було б життя.

- Некромант? – здивовано спитав коротун.

- З фіолетовим волоссям.

- Так. 

- Навіщо ви сюди прийшли?

- Я ж сказав, для пошуку скарбів. Наш інформатор сказав, що тут їх досить багато. Ми мисливці за технологіями, якщо вже на це пішло.

Мисливці за технологіями? Далос чув про таких. Це люди, що полюють на древні знання з давніх епох. Наймають їх здебільшого колекціонери, науковці чи маги, чув він і те, що деякі з них роблять з цього щось схоже на хобі.

- Що ти шукав цими щипцями? – Далос обережно вийняв з карману камінець, протягнув до мумії, - Випадково не камінь?

Карлик обережно повернувшись глянув на нього.

- Звідки ти про них знаєш?

- Саме я, нічого не знаю, тому говори усе, що можеш про них розповісти, -  наполегливо сказав Далос.

- Це каміння, один з артефактів цього міста. Вони виглядають, як прості придорожні камені, але відрізнити їх можливо за дивакуватим звуком, при ударі об будь - яку поверхню. Ледве зжавши такий в руці, телепортуєшся до іншого, «прив’язаного» до цього каменю.  Я свій загубив, а реагують вони лише на людську шкіру, тому використовую щипці, щоб ненароком не переміститися.

Тепер для Далоса усе стало очевидним. Той некромант, поставив на те, що Марс рефлекторно міцно вхопиться за камінь. Креативно.

- У вас є штаб чи табір? – запитав Далос.

- Величезна куполоподібна споруда у центрі міста, -  мовив товстун-мумія.

- Шукай камінь, що перенесе нас туди, - наказав Марс.

Далос припустив, що якщо все-таки Фоній потрапив у полон, то триматимуть його саме там.  

Деявіро і Рейн наближалися до монументальної будівлі. Снігопад припинився. Кожен з них ніс щось своє в голові. Рейна тривожила невідомість того, що сталося з іншими. Він розумів дію райдуги. Хоч вона і веде їх шляхом, передбаченим самою долею, але в результаті,  ніхто не дає гарантій того, що хтось з людей, що довірились йому не помре жахливою смертю. Взагалі було дивно те, як йому вдалося сколотити таку команду за такий  короткий строк. Першим він знайшов Джоліо, дворянина, якого він забрав з міста. Другим в команду потрапив Барні, якого він вихопив з лап бандитів. Він був чудовий кухар, Рейн цінував його за це. Одного разу, як в крижаних пустелях Барні робив вечерю, то порізався ножем. Вбивча крижинка потрапила прямо в ціль. Хлопець помер через три хвилини у Рейна на руках. Тому припинення снігопаду знайшло в його душі таку віддачу. Третім, він зустрів Далоса, якого він підібрав серед снігів. Марс, не дивлячись на юний вік, вже борознив крижану безодню. Четвертим був Деявіро. Він сам приєднався до групи, коли ті відривалися в барі. Дері завжди здавався Рейну схожим  на себе. Вони обидва скривали свої істинні емоції та наміри. Далі він згадав інцидент в лісі, що біля того селища, який він давно намагався забути. Врешті решт він зустрів Фонія. Всю дорогу Рейн з Деявіро пройшли майже в повній тиші і нарешті обидва дозріли до діалогу. Першим почав Дері.

- Що в тебе на думці Рейн? Як вважаєш, що нас чекає?

Той зупинився. Він розумів, про що розмова піде далі.

- Я не знаю і одразу сказав, що не маю й гадки, що тут може статися.

- Це місто,  ці всі незаплановані розділення… Справді дива. Як ти й говорив при нашій першій зустрічі. Я справді подумав тоді, що ти навіжений! - засміявся він.

- Можливо я справді божевільний… - видавши легкий смішок, відповів Рейн.

Вони продовжили йти.

- Раз ми тут самі, скажи мені, Рейн, навіщо ти вирушив в цю подорож?  Ти ж дворянин, як і Джоліо. Мав усе, що бажав, то чому?

- Так розсудила доля, - спокійно заявив Рейн, - Ти віриш в долю Деявіро?

- Ні. Я загалом мало у що вірю.

- Скільки ми вже подорожуємо, а я й гадки не мав, що ти атеїст.

- Я реаліст, Рейн. Вірю лише в те, що оточує мене. Так надійніше.

- Навіщо ти пішов з нами, розуміючи усі ризики, що можуть з нами трапитися? Без віри у серці, буде важко гинути за те, що зневажаєш та спростовуєш, хіба не так?

-Ти сказав, що кожен на кінці райдуги знайде свою долю. Я також іду до неї, своїм шляхом.

- Не бачу сенсу у цій розмові, кожен все одно лишиться при своєму. 

- Знаєш Рейн, віра лише доповнює людей. Вона на вирішує проблему, а лише обманом нівелює її. Навіщо лікуватися, якщо є життя після смерті, або навіщо засуджувати злочинця, якщо це має робити хтось інший, вищий за нас.

- Навіщо ці пусті балачки, Дері? Наші товариші невідомо де, мабуть перебувають зараз у небезпеці, а ти ставиш під сумнів те, за що ми усі разом боремося! Це безглуздо.

Така у Деявіро була натура, з їх першої зустрічі, він постійно критикував Рейна, задавав незручні запитання. Боу ніколи не очікував, що його ідеали будуть ставитися під сумнів. Останній раз це зробила його родина, що вилилося в його добровільне вигнання. Він рушив у цю подорож, не через пошук відповідей, не заради власного збагачення, ні. Його ціллю була сама подорож, безкінечна та інтригуюча.  Слова Деявіро викликали в ньому неабиякий гнів. Награна посмішка дала тріщину. Вітер завив сильніше. Рами вибитих вікон билися об кам’янисті стіни. Деявіро готував свою фінальну фразу: