Усе пішло не так, у мертвій столиці : частина 2

Просування по одноманітним вулицям Тетрарху, не давало ніякої насолоди. Далос не подавав жодної ознаки страху або розгубленості. Кроки його були зважені, а очі підготовлені. За меч він був готовий ухопитися в будь-який момент. Тим часом я, ледве волочив ноги, поводив себе розслаблено. В очах від сірості вулиць, віднімало у мене можливість розрізняти кольори. Така нудьга… Єдине, чого навчило мене життя у селищі – це не боятися, в будь-якому випадку уникати цього відчуття, різноманітними способами. В цей раз я обрав спокій і байдужість, хоча відчуття того, що з кожного кутка та щілини може вистрибнути ворог чи ще щось гірше,  здається, не давали розслабитися ні на секунду. Проблеми знайшли нас самотужки.  По дорозі ми зустріли двох людей.  Один був в чомусь схожому на обладунки, озброєний мечем, другий ж був закритий чорним балахоном, без видимої наявності зброї. Ми зупинилися один навпроти одного.  Вони також були здивовані зустрічі з живими людьми в цьому місці, нас тут не очікували.  Для кращого розуміння я назвав їх Воїном і Магом. Сніг продовжував сипати нам на голови,  потоки вітру здували з Мага його капюшон.  Ледве помітним рухом, Воїн потягнувся до свого меча, аналогічне зробив і Далос. Я  не помітив цього тому, продовжував, хоч і напружено, однак все одно нічого не робити.

- Привіт друзі, - махнув їм я, - Ви теж тут загуби…

Перший крок зробив Воїн, який накинувся на мене. «Чому саме я?» - пропищав я про себе.  Усі мої надії, на хоч якийсь діалог, одразу посипалися в прірву. Скрикнувши від переляку, я ледве встиг дістати меч і підтримуючи його обома руками, захистити себе від удару. Той видався тупим, однак не менш сильним. По інерції тіло тягнуло назад, я впав на спину. Від наступного замаху Воїна, мене врятував Далос. Лише на мить, я побачив його стурбоване, навіть налякане обличчя. Майстерно вихопивши меча, він парирував наступний удар, почав контратаку. Воїн не очікував такого напору і з певним зусиллям відбивав удари юного вояки. Обидва були  до смерті налякані, але намагалися цей страх притупити. Сніг, що осипався на землю, стримував їх від рішучих дій чи піруетів. Кожен удар, кожен раз, коли леза дотиналися один до одного, відчувався, як останній. Я навіть не встиг піднятися, як все підійшло до фіналу. Колючий удар Далоса, направлявся до лиця Воїна, той, що є сили прибрав голову в право, однак лезо все одно зачепило його ліву щоку. Подряпина була не глибока, але одразу почала червоніти та набиратися крові. Воїн відстрибнув, закрив рану рукою, Далос не рушив атакувати. Було помітно, як цей бій виснажив його. Хлопець стояв зігнувшись, гекаючи, намагався набрати в легені побільше повітря, щоб відновити дихання.  Воїн відступив за спину Мага. Я піднявся. За увесь бій не пролунало жодного звуку. Тобто: ні хрусту снігу під ногами, ні брязкоту металу ні навіть власного крику. Далос перестрахувався і вимкнув звук, боячись відповіді потенційного Мага. Маг зняв своє чорне вбрання і віддав його своєму напарникові. Перед нами представ чоловік худорлявої комплекції з тьмяно - фіолетовим волоссям, якимись написами на обличчі, що простягалася далі, під синій светр. Повіки були легко пришиті чорними нитками, з під яких, ніби через сітку проглядалися фіолетові очі. Тріснуті губи і погризені до крові нігті. Зростом він здавався нижчим за Воїна, через криву поставу. Своїм виглядом він походив більше на мерця, ніж на щось живе. Спочатку Маг хотів щось сказати, але зрозумів, що хтось глушить увесь звук навкруги. Він дістав якийсь невеличкий предмет з кишені штанів і жбурнув у Далоса. Той зреагував, спіймав кинуту річ, однак моментально зник з поля зору. Я лишився один на один з невідомим ворогом.

Тим часом Деявіро з Рейном просувалися далі. Забравшись на верхні поверхи однієї з будівель, перед ними відкрилися широти запустілого міста. Серед речей, що спадали на око, була величезну біла куполоподібна споруда в центрі міста, що вирізнялися від інших будівель, своїми виразними геометричними формами.

- Ти бачив таке Рейн? – спитав Дері.

- Ні, я оглянув усе навкруги вчора увечері, але її там не було.

- Вона що, з повітря з’явилася?

- Чорт це місце розбере, - здихнув Боу, - Робити нічого, тут немає жодного орієнтиру, окрім цієї будівлі. Рушимо туди, але спочатку…

Він дістав райдужний камінь, запустив веселку, що падала чітко на загадкову куполоподібну споруду.

Дері нахмурився.

- Ти що робиш? Нас засічуть!

- Проста перевірка. Тепер у нас немає іншого вибору, окрім, як піти туди. Ходімо! – сказав Боу.

Далос довго розглядав в долоні вхоплений камінь. Один з тисяч, що устеляють дороги Тетрарху. Він не міг зрозуміти, що сталося в той момент, однак вперше в душі він відчув переживання за невдаху охоронця, який нещодавно приєднався до них. Всю дорогу він лише знущався з нього. Йому було дивно і одночасно смішно від того, наскільки королівська гвардія нікчемна, але зараз, туга забралася до нього в душу. Все таки, той Фоній був не такий вже й поганий. Добродушний дядько, шкода, що без ніяких бойових навичок.  Такої смерті ніхто не заслуговує, хоча Далос все ще вважав, що просто так, вони його не вб’ють. Зрештою ввімкнулася логіка і холодний розрахунок.. Невдовзі у небі він забачив райдужний блиск.

- Рейн? – з подивом мовив він.

Це давало йому надію на те, що вони ще живі. Глибоко вдихнувши, Далос обрав сторону напрямку навмання. Куди ж вона його приведе?

Віктор стояв перед Магом, як вкопаний. Воїн давно майнув звідси, помітивши райдугу. Лем на цей раз був в повній бойовій готовності. В руках його стискався ніж. З такою хваткою, він ніколи його не впустить. Це був яскравий прояв наміру стояти до кінця. «Якщо вже й битися, - роздумував Віктор, - То в ближньому бою у мене перевага. На вигляд точно маг, але я не гірше. Усе залежить від його здібностей, якщо мені вдасться підібратися до нього ближче… Перетворю на оленя, якщо пощастить, поріжу, все інше за мене зробить сніг».

- Як же ш ви мене всі бісите!!! – розкричався Маг, - Ненавиджу таку відданість, таку впевненість! Ти ж ніхто, розумієш!? Можеш прийняти цей скромний факт в свою голову!!! – Викрикуючи це, він вхопився за своє волосся, ледве не вириваючи його, - Ненавиджу, ненавиджу!!! Клясти вас всіх скатів потрібно!!! Щоб вам повилазило!!!