Пролог

«Циклоп»

"Як і було написано на пергаментах, ще за тисячі літ до нашого народження…"

Крижана пустеля, руїна величного міста. Двоє молодих людей, долі яких заздалегідь були  визначені, стикнулися в бою, щоб нарешті дізнатися фінали своїх історій.

Перший – пережиток минулого, лорд, в жахаючих душу і роздираючих серце обладунках, з прохололої сталі, що є сама темінь ночі. Громіздкий й неповоротний, він як якась древня машина, пересувався, провалюючись з кожним кроком у сніг дедалі глибше.

 В його руках – легендарна зброя, меч, що був викуваний над землею, десь далеко за гущею сірих хмар.

З забрала його шолома, майоріло лише одне, єдине око, сповнене впевненості і непохитності. Він гордо височів над своїм суперником.

Другий – віддав усе заради своєї цілі - помститися. Його руки і ноги… Холодні, металічні протези, що слугували йому зручною зброєю. Вправним рухом, з однієї з рук, він змусив вискочити лезо.

Лиса голова, закривавлене, покрите інієм обличчя та пронизуючий оскаженілий від ярості погляд. Злегка похитуючись, він підвівся, випускаючи у повітря величезні хмари пари з рота. Незважаючи на прірву в силі, він все одно мав наміри стояти на одному рівні з… Богом.

Завиваючий вітер та монотонно падаючі з небесних брам, клапті снігу. Важким рухом іншої металічної кінцівки, чоловік змахнув краплі крові з посіченого лоба на землю.

 Лорд зі скорботою роздивлявся зблизька свій окроплений кров’ю меч. Рана на чоловікові – його заслуга.

- Чому ти досі лишаєшся там? – спантеличено питав він, вміщаючи у своєму голосі - голоси тисяч.

Відповіді не прозвучало.

Механізми ніг зашаруділи, от-от, готуючись вистрелити вперед. Лорд впевнено встав у захисну позицію. Підзиваючи хлопця до себе, він кліпнув йому оком. Той відреагував мертвим, але не менш рішучим поглядом.

"Очі. Два ока людини вбирають в себе її позитивні та негативні бажання. З їх допомогою вона в змозі поглянути на ситуацію з обох боків: Заздалегідь доброго та поганого. Однак, як втрачає одне... Стає дика, вперта, навіжена. Рухома лише своїм єдиним бажанням, яке жадає втілити у життя найбільше за все на світі...»   

 Ліве око хлопця наливалося крові, поки він його повністю не заплющив...

 «...Це є Циклоп - стан людської душі, яка мов джин, має виконати бажання хазяїна, чого б це їй не вартувало. Могутнє створіння, яке відкриває істинний потенціал, закладений у особистості...". 

Людина над людьми, король, що на своє горе вижив, сам Світ і Вимір для людства, проти невпинного духу одного.

«...Добре це чи погано? Не знаю, але відома мені їх кровожерливість та настирність. Цілі міста нищилися через примху, мільярди життів зникали миттєво, через бажання…»

Вітер завив сильніше, сніг засипав рану хлопця. Сніжинки наповнилися крові, а очі хлопця ще більшого гніву. Ще секунда, і меч зіштовхнувся з протезами рук, розкидаючи іскри на десятки метрів.

«...Що відбудеться коли двоє Циклопів стикнуться у бою? Напевно кінець світу, хоча і цього я не знаю."

Усе навколо накрив яскравий білий спалах, що втрапив у лордове око, й оминаючи своїм світлом сотні монотонно чорних душ, він торкнувся однієї, надавши тій найбільшої значущості серед інших.