На чиїй стороні доля?

«Чому я не зумів помітити цього раніше?», - корив себе Далос, все глибше просуваючись у надра лісу.
Рейн вже декілька днів поводив себе дивно, починаючи з самої ідеї ні з того ні з сього направитися до Жонтару. Невдовзі, як вони розбили неподалік цього селища табір, Рейн просто взяв, і поки усі спали пішов, не залишивши про себе жодної звістки.

Чому? Навіщо? Такі запитання серед їх команди не мали жодного сенсу, так як ніхто не знав чому й навіщо вони дійсно зібралися і йдуть разом. У кожного були свої особисті причини йти за Рейном, а яка мотивація була у Рейна не знав ніхто. Він пояснював цей нескінченний похід тим, що не маючи нічого, колись, вони, зможуть отримати щось, просто не припиняючи пошуків. Одна невизначеність та дурість, але це й була основа. Вічний пошук кінця райдуги, який просто не міг до чогось не привести.
Особисто Далос пішов за ним, тому що йому більше нікуди було йти. Рейна він зустрів так само раптово, як і приєднався нього. Разом вони бродили по світу певною мірою чотири роки, хоча Далос в цьому не був впевнений. Там де вони ходили важко визначити час, якщо він там взагалі існував.
За ці довгі роки Далос встиг прив’язатися до нього та й до людей, що оточували Рейна також. З великим перебільшенням, але хлопець міг навіть назвати цих людей своєю кволенькою родиною. Він цілковито їм довіряв і не задумуючись готовий був віддати за них життя,  що не скажеш про людей йому взагалі незнайомих. Незнайомців він вбивав швидше, ніж ті встигали сказати йому слово. Ті, що не мали імені, для Далоса не несли жодної цінності.

Тому він так легко погодився виконати прохання цього мага-дерева, тому він зараз тримав у руках меча, з рішучістю в моменті вбити священника. Йому не були цікаві мотиви й причини їх конфлікту. «Спочатку витягти хлопців… Потім знайти Рейна і якнайдалі звідси», - ось що для себе вирішив Далос.
Неподалік від нього, відбулася доленосна зустріч. Блідий, навпіл розрізаний мрець, загрібаючи пальцями землю, намагався вишкрябатися з непрохідних заростів, залишаючи за собою слід з крові та гною. Він не розумів, що відбувається, якщо взагалі міг бодай щось розуміти.
За ним, розтуляючи перед собою голими руками колюче гілля, священник вийшов назустріч іграшковому медведику з одним відсутнім оком-гудзиком. Напіврозірваний, але наново зшитий травою, він, спершись на дерево, дивився йому  прямо у вічі, тримаючи у руках яскраву квітучу квітку, що майоріла фіолетовим.

Священник хоч і залишався у притаманній йому рясі, але він сам на себе був не схожий. Посивіле, навіть попелисте волосся й молоде обличчя без жодної зморшки з вираженою, мужньою щелепою та легкою щетиною. Виглядав він настільки свіже, як ніколи до цього. М’язисті руки, й широкі плечі, але така сама скривлена постава, як у старого діда викривали в ньому те, що він щось з собою вчинив.
Тримаючи в руках забруднений в гною меч, який весь цей час священник ховав під рясою, він демонстративно розчавив мерцю голову, схилившись над ним й тихо промовивши:
- Нехай спочиває твоя душа з миром…

- Це яка за рахунком, якщо рахувати ще з Еватроту? – уїдливо промовив ведмідь.

Старизуб перед цією зустріччю направив на нього цілу зграю мерців, але дивлячись на того останнього, якому священник тільки що розчавив голову, він насторожився, хоча візуально цього не показував. «Далос – будь зібраний! Його не варто недооцінювати», - ментально застеріг він хлопця. Той лиш микнув, також подумки.

- Не вдасться вирахувати, скільки ж нещасних мучеників склали своє життя за ці роки, - підтримав розмову священник.

- Тому й нема числа твоїм злочинам, монстр, що обізвався священником.

- У нас різні сфери професійної діяльності, хіба так не вважаєш? Ти – без перебільшення, величний архімаг, а я ж звичайний священник. Я не вивчаю магію й закони цього світу, не піддаю їх сумніву та не проводжу життя у вічному блуканні, я вірю й просвітляю інших. Мені не потрібно шукати те, що вже й так лежить на поверхні.

- Брехня - ось що означає твоя віра. Обіцянки й нічого іншого. Передбачити людям, що скоро на землю спуститься не один, а цілих чотири Божих намісника, які вже точно мають навести на цій смертній землі порядок. Принесуть злагоду у кожне людське життя, щоб усім  жилося добре, а як помер - теж не біда. На небі тебе чекає рай, теплі промінчики сонця й пухкенькі хмарки. Тільки от постає тоді питання, а  навіщо жити тут на землі, якщо вже є місце де все добре.

- Людині не зрозуміти Бога, - промовляв священник, - Це істина усіх істин. Не допускайся такої дурної помилки, маг. Не розчаровуй мене зарання.

- Це буде не останнє твоє розчарування за сьогодні.

- Хіба? Вмієш бачити майбутнє? І таким даром тебе наділив Всевишній?

- Даром мене наділив сам Всесвіт, і зробив він це просто так. Без замислу, тому що він не в змозі мислити. Я ж спрогнозував твою смерть з урахуванням власних здібностей, не покладаючись на вдачу, чи долю, як ти звик її називати.

- Усе мислить маг… усе... І твоя легковажність стає тобі на заваді, перед  прозрінням… Хоча б раз покладися ти на долю, отримав би сповна. Це й заважає тобі жити, тому що живеш ти один, повертаючись до Бога спиною.

- Я не шукаю прозріння, так як не існує чогось абсолютного. Досягти можливо високого, але не найвищого. Ти згоден зі мною?

- Найвище – це у владі Бога.

- Хоч у чомусь ми дійшли згоди…

- Радий це чути, - дійсно посміхнувся він, - Однак цілі наші не змінилися.

- І цілі наші схожі. Обидва ми звалили на себе те, що вважаємо собі під силу, покладаючись на власні можливості, або поміч зверху, неважливо. 

- Станемо ж на крок ближчими до того, що підготувала нам доля, - виставив перед собою меча священник.

- Так, і почну я з того, що покажу тобі, що долі не існує.

Навкруги усе затихло. Священник насторожився не зводячи очей з медведя, по обличчю якого неможливо прочитати жодної емоції. Далос вже наближався ззаду, готуючись до єдиного й смертоносного випаду, але… Неочікувано як для Далоса, так і для самого медведя, тиша навкруги розсіялася через ледве чутний спів, що лунав десь вдалечині. Гілка під ногами Далоса тріснула, що дало змогу священнику засікти його. Священник вмить виконав блискавичний пірует й посік Далосу горбинку носа. Той від неочікуваності, також ледь встиг відвести від удару голову.