Там, де в макітрі з'являються шибки частина: 2

Недовго Ісааку довелося ночувати у корчмі. Зовсім недовго. Усього одна ніч, але ж якою прекрасною вона видалася… Затишне ліжко, прямісінько посеред розваленого даху, але акуратно прибраного. Прохолодна ковдра, не щербаті подушки. Тиша.

Скільки вже Ісаак цього не бачив? То один день він був прикований ременями до грубого ліжка, що й саме собою було більш схоже на товсту витесану дошку, накривану якимось тоненьким зариганим простирадлом, що й не сказати що воно біле за кольором, то він був і день і ніч у дорозі, не відчуваючи власної спини перекочуючись від численних заскоків повозу на понівеченій ямами стежині, і от нарешті він тут. Ісаак вважав це нагородою, за все те, через що йому довелося пройти. Нагородою, за шлях, який він власноруч для себе обрав. В такій атмосфері вже був час і подрімати, зі спокійною душею пригадуючи події минулих тижнів.

Не маючи нічого, отримувати щось відчувалося надто солодко.

Наприклад, ще як лікувався в психлікарні, то іноді до Ісаака заходила психолог, щоб потеревенити про різне, що чоловік вважав за непотріб.

- Як ся маєте? – вирішила розпочати розмову жінка.

Вона була також гігантка, тут окрім них ніхто більше не працював, чи Ісааку просто не доводилося інших бачити.

- А ви як вважаєте? – уїдливо вирішив запитати він у відповідь

- Я не можу говорити за вас, - спокійно відреагувала вона.

- Так значить? Ну що ж, я скажу вам, як мені тут добре… Під замком серед чотирьох стін з дня в день, в цій гамівній сорочці, мов тварина. Я не відчуваю себе зараз людиною, розумієте?

- Розумію. І цьому є пояснення.

- Яке ж? Порушення основного закону? Прав людини? Ви тут взагалі оскаженіли?

- Ви колись запитували себе, чому ви зараз тут знаходитеся?

- Ні, і що з того? Не я сам себе сюди закинув.

- Якщо ж я скажу вам, що ваше тут знаходження, це результат саме ваших дій, як ви відповісте? Фактично, ви і є причиною вашого тут перебування.

- Нісенітниця, - рипнувся Ісаак, махнувши головою, - Результатом моїх дій було… А не важливо, але це ніяк не перебування тут. Сюди мене закинули саме такі, як ви!

- Я почула вас, - вона щось занотувала у свій блокнот, - Тоді скажіть ще таке… Як відбувалися ваші відносини з батьками? Як ви зростали?

- Хочете сказати те, що я зробив, це наслідок жахливого виховання чи бідності? Ви надто плоско мислите пані.

- І все ж цього потребує протокол. Якщо бажаєте швидше вийти звідси, запрошую до коментаря.

- Дитинство в мене було звичайне. Ріс з батьками, мати й батько. Жили не бідно, друзів мав, був активний, навчався середньо.

- Якісь захоплення? Хобі?

- Фехтування.

- І як воно вам? Подобається?

- Якби не подобалося – не займався б.

- Є якісь моменти, за які жалкуєте?

- Звісно є, в кого їх немає.

- Можете поділитися?

- А ви бажаєте слухати?

- Це моя робота, тому прошу.

- Я назву одну річ, за яку дійсно жалкую… В моменті я переступив через себе, заради дорогої мені людини. Батька, бути точнішим. Колись давно, ще як я був малий… - ви дійсно бажаєте…

- Не зупиняйтеся, сконцентруйтеся на власних відчуттях. Вас ніхто не перебиватиме.

- Що ж… Ще як був малим, для себе я дещо усвідомив і зробив вибір, власний вибір. За цей вибір я не жалкую, але через нього від мене відвернулися батьки та увесь мій тодішній соціум. Усі без виключення полишили мене, і через це в мене була образа. Вона й досі є, але вже не так заважає жити.

- Чому ж вони покинули вас? Цьому ж має бути причина?

- Як вам сказати… Навіть якщо причина й була, то це не значить, що вони могли так легко викинути мене зі свого життя.

- Тобто?

- Якщо вони змогли це зробити, значить я не був там такий потрібний, як сам вважав.

- Я чую у вашому голосі сум, - тихо казала психолог, - Рана досі болить?

- Не потрібно жалю. Я й не казав, що вона зникла.

- Розумію. З вашого дозволу, можливо продовжимо за батька?

- Можливо… - здихнув Ісаак, - Що ж… Опісля тієї події я роздумував про себе, що навіть якщо людина, яку усім серцем любиш і дорожиш, зрадить тебе чи піде наприклад навіть проти синдикату, то ти ні за що не зможеш її вбити, а в другому випадку, не полишиш на призволяще, навіть перед лицем смерті, як колись зробили зі мною. Ось так я вважав. Емоції, якої б сили вони не були, не варті того, щоб зраджувати самого себе.

- Чи є у вас така людина, за яку ви готові зробити те, про що зараз сказали?

- Колись була.

- Ваш батько?

Ісаак промовчав.

- Якщо ви зробили щось задля свого батька, то за що ж ви в такому випадку жалкуєте?

- Саме через це й жалкую.

-  Будь ваша ласка, розкажіть детальніше.

- Я хоч і ріс, як звичайний міський хлопчина, але не являв себе в майбутньому тим самим роботягою чи чиновником. В мені завжди панувало відчуття, що суперечить інстинкту самозбереження. Мені подобалася небезпека, адреналін в крові, чули ж за таке?

- Чула, - хильнула головою психолог.

- Тому я вдавався до різних бійок, а як став доросліший, прийнявся тренуватися, в той же період почав займатися фехтуванням і в принципі фізично себе розвивати. Бійки стали більшими, а потім взагалі змінилися грабежами. Невеличкі магазини, різні перехожі багатії. Декілька разів навіть вступав у бійки з вартою, з яких ледь повертався живий.

- Значить це причина? І ви вважаєте її несуттєвою?

- Так, не вважаю.

- А люди навколо? Ви думали про них? Як їм бачити порядного хлопця, який перетворюється у бандита? Деяким людям дуже боляче усвідомлювати зміни у своєму оточені.

- Це не значить, що можна було на мене наплювати!

- Ви думали що вони схвалять вашу діяльність, або навіть приєднаються до вас? Знайте ж, що більшості людей навіть бридко думати про злочини. Деякі навіть поколіннями страждають від лиходійства. Це цілий шрам на психіці суспільства.

- Діло не в тому, крали вони, чи ні. Вони відвернулися від мене, але не я від них. Дороге для себе ти будеш захищати навіть тоді, коли воно не буде просити, або хотіти твоєї допомоги.