Мій Архіваріум

Як отямився, то вже знаходився у лісі, причому ж, як він одразу збагнув, доволі глибоко. Він встав і озирнувся по сторонам. Навколо одні гущі…

Шия досі боліла. Корт хотів її розім’яти, як помітив свої довжезні зелені пальці і на декілька секунд мов випав зі світу.  

«Бляха… - подумав він, - Невже він перетворив мене…».

Такий факт лякав його навіть більше за смерть. Якщо натрапить на патрульних, яких сюди ж він сам і відправив, то слухати його ніхто не стане, якщо б він і вмів зараз говорити. В моменті у нього заболіла голова, та й в животі стало зле, але Корт відкинув усі відчуття і прийнявся думати, як виходити з ситуації, що склалася. Поки до його голови нічого не приходило.

Поки думає, він вирішив, щоб не наражати себе на небезпеку, залізти ще далі в ліс. Там шанс когось перестріти був набагато менший.

Близько трьох днів, та ночей, він бродив лісом, у спробі знайти собі хоч якоїсь їжі і все марно.

Він лякався кожного шурхоту у кущах, в холодному поті прокидався від кожного вию ще досі не перебитих покинутих собак, які гуртувалися десь у лісі. Голодний і психічно зломлений, він вже ривками пересувався від дерева до дерева.

В думках він від всієї душі кляв Лансета, кляв Лептоприна, кляв увесь світ, всіх та все, що привело його до такої ситуації.

«Який же ш я був дурень, що тоді підписався на це, - кляв він і себе в придачу, - Чортів Лептоприн, щоб тому черв’яки очі повиїдали! Сам зматався до Каменоту, «ласкаво» попросивши підмінити його тут, перед цим скаженим Лансетом. Він же ш реально скажений! Ненормальний! Навіжений, чорт би його узяв! Чому Лептоприн не віддав наказу, щоб його вбили? Навіщо наражати усіх нормальних на таку небезпеку? Чорт…».

У Корта запаморочилося в голові, а земля під ним ледь не пішла шкереберть.

Як він згадував, план був простий. Лептоприн попросив Лансета, щоб той перетворив його на Ісаака. Так, насправді звався він Ісааком. Ісаак Курчур, як його назвали батьки, і ім’я з яким йому довелося прожити усе життя. Ім’я ж Корт, яке він ненавидів усіма фібрами своєї душі, і яким вже називався близько місяця, йому придумав Лансет.

Ісаак Курчур, був звичайною дитиною, нічим не виділявся серед однолітків. Злегка легкодумний, дратівливий, імпульсивний, полюбляв побитися і довести іншим, який він сильний. Однак це було в дитинстві, а час, як усі знають, кардинально змінює людину.

Коли він зрозумів, що тепер бити людей за просто так, виявляється заборонено законом, відсидівши троє діб за гратами, на холодній підлозі, то й вдався до відвідування різних секцій з бойових мистецтв та фехтування. Там він сподівався законно знайти собі достойних суперників, і саме там він вперше отримав на горіхи, пролежавши в лікарні  при храмі теж по мірі не менше місяця, а головне, він зрозумів, що може програвати.

Це стало кардинальним зломом у його особистості, так як на противагу його постійному невпинному інтересу до бійок, з віком прийшли розсудливість і тактика. Він, хоч і з запізненням, але все ж вступив до коледжу у Каменоті, де відучився цілих три роки, отримавши спеціальність вчителя фізичних мистецтв. Але довго він по професії не пропрацював, так як був нею скажімо чесно не дуже задоволений. Ісаак запив, перестав з’являтися на роботі, почав буянити на вулицях. Зрештою, його мати вирішила врятувати сина, і віддала того до армії, де він прослужив довгих сім років, і то, так і не дослужив до кінця. В армії його помітив один цікавий чолов’яга, який помітив у ньому неабиякий потенціал. Потенціал убивства. Якщо в армії більшість вимушено навчається вбивати людей, то Ісаак навчався з задоволенням. За його відповідальність і неординарні здібності до аналізування, Ісаака призначили командиром загону. Це було першим найбільшим досягненням за усе його життя.

- Ти колись чув про пана Джонсона? – загадково спитав у нього чоловік, коли вони з Ісааком невимушено перестрілися коло барака.

Це запитання і вирішило його подальшу долю. Казка про світ без законів, про світ вільний від дворянської влади, про світ свободи, та щастя. І нікого в той момент не турбувало, що інструментом його досягнення були: грабіж, розбій та численні вбивства. Було зрозуміло, що вища ціль це лише виправдання для скоєння найстрашніших злочинів, що тільки можуть прийти в «світлу» людську голову, але чи існує злочин у світі де немає закону?

Так Ісаак потрапив у синдикат, в надії стати по справжньому вільною людиною. Через зв’язки синдикату в армії, його достроково звільнили від армійської служби, після чого його втулили в одне з найактивніших грабіжницьких угрупувань, що нині підпорядковувалося синдикату. Менше ніж за місяць, з звичайного вояки, Ісаак перетворився на того, що мав честь стояти пліч-о-пліч з людьми, імена яких він мав змогу бачити лише на розшукових листах, що висіли по місту, а тепер Курчуч і сам став одним з них. Одним з по справжньому вільних людей.

Але час йшов, а разом з ним і житєйське вчення, яке не оминає жодної людини. Робота кипіла, нальоти йшли за графіком. Якісь - вдавалися, якісь – ні. Хтось помирав, когось вербували на заміну, і той новенький теж, спинкою щільно притулявся до стінки труни і ниряв з головою під землю Звичайна бандитська практика, нічого особливого. Курчура ж смерть поки не турбувала, навіть навпаки, вона стала його зброєю.

Ністільки важливою людиною у синдикаті став Ісаак, що йому з самої верхівки поручали контракти на вбивство теж не останніх людей, які він філігранно і без лишніх слів виконував. Свій статус «надійного чоловіка», він отримав не за просто так.

Так, зі звичайного хлопця без таланту й особливостей, він став бандитом та вбивцею, імені якого ніколи не було чути, але від згадки про яке, усі намагалися заритися під землю, якнайглибше.

Чому ж він опинився зараз тут? Посеред хижого лісу, без крихти бодай їжі, втративши навіть власне тіло?

Тому, що незважаючи на свої приголомшливі здібності до аналізування, він не зміг проаналізувати того, що ним майже безкоштовно користуються. Що для Джонсона, для таємничої, ледь не міфічної особистості, якого Ісаак за стільки років вірної служби так ніколи і не бачив. Що для нього взагалі гроші? Це жалюгідне злото, яке для нього зрідні камінню? Правильно, це ніщо. Ісаак здогадувався, але занадто пізно про це усвідомив.