Корт - Конрот без "н"

Вже через дві години, після того, як Корт передав патрульним наказ, він з гордо піднятою головою повернувся до маєтку, щоб відзвітуватися особисто Лансету.

Він хоч і випив трохи пива, але на прийом до такої поважної особи йти не боявся. Перестрахувався і закинувся одним нейтралізатором. Той просочився до горлянки, мов рідний.

Дієва штука, якою користуються усі вояки і суміжні з ними ремесла. Відчуваєш себе після такої процедури, як свіжий огірочок. Мов помолодшав на декілька років. Звісно, кажуть це садить печінку й інші органи в придачу, але це була проблема майбутнього, а не сьогоднішнього.

Корт прийшов пішки, так, як коней не любив. Навіть після видання закону, він цурався ними користуватися. «Не по людськи це», - казав він, але назагал таких думок він не виставляв. Незважаючи на його титанову оболонку ззовні, всередині Корт лишався боязким чоловіком, єдиним бажанням якого було прожити якнайдовше.

Минувши головні ворота, він увійшов всередину маєтку, де щоб не витрачати часу, одразу підійшов до кабінету Лансета. Той знаходився у лівому крилі на першому поверсі, напроти сходинок. Матові дубові двері до кабінету, прикрашала розкішна вивіска з викарбуваними на ній золотом ініціалами його імені.

Лансет Фоній… Людина, що настільки раптово впала усім на голову, разом з успіхом, що схоже за ним безперестану слідує… Лише за два місяці, він вивів умови праці у селищі на новий рівень. Він закупив спорядження для патрульних, підвищив заробітну плату сторожам у маєтку, запросив до школи нових викладачів, разом з цим замовивши туди з гору нових підручників. Він особисто зайнявся розслідуванням тих загадкових убивств заможних селян і розкрив їх, відновивши репутацію сімей загиблих в очах суспільства. Виявилося, що коштовності їм підкинув нечистий дух… Хоч це й видається дивацтвом, відповіддю по типу тицьнув пальцем у небо, але священник підтвердив це. Слуга Божий не може брехати, це знають усі.

Втім, його заслуги та досягнення можна перечислювати безкінечно, настільки він славетна людина. Справжній супергерой на землі, як для дітей, так і для дорослих.

Але усі прекрасно розуміли, що бути героєм для когось, це щось навмисне забирати у себе. Корт знав, що Лансет міг не спати цілими тижнями без вихідних взагалі, заради укладання угод і розробки документів, як він колесив околицями Жонтару, лише заради того, щоб виявити серед молоді нових талантів, як він їх любив називати, як ночами він перечитував скарги селян і задовольняв їх прохання, особисто втручаючись в процеси… Корт не розумів від чого у його колезі береться стільки співчуття до оточуючих і не крихти для себе. Підсвідомо він порівнював Лансета, як палаюче вогнище, яке зараз горить найяскравіше, але врешті прогорить до білого попелу. В очах Корта, Лансет був ближче до тимчасового явища, аніж до живої людини, тому що поводив він себе, як лялька, без краплини чогось живого й свідомого. Усе було заради чогось, але що саме було це «чогось», мисливцю не було дано пізнати. Головним залишалося те, що Лансет приносив користь як селищу, так і особисто пану Конроту, тому переживати Корту було ні про що.

Не встигла ручка від дверей як слід прогорнутися, як з кабінету почулося:

- Заходь, - мовив втомлений голос.

Корт впізнав його, тому впевнено відчини двері й щоб не видатися некультурним, пройшов в середину і встав на три кроки далі від порогу, перед цим зачинивши за собою.

- Пане Лансет…

Схилившись над письмовим столом, Лансет повністю усіяв його своїм довжезним волоссям, що й обличчя його було не розгледіти. Плечі опущені, голос хриплий й сухий, мов крейда, яку активно переламували навпіл.

- Що трапилося? – одразу проскочило у Корта.

Він глянув в інші закутки кабінету, і з права від стола побачив гору обладунків сторожа, а в самісінькому кутку, біля величезної вази з вічнозеленою рослиною, мостився олень, що слухняно склав голову донизу.

Тут Корта осінило. У його руках настільки швидко виблиснув меч, що Лансет навіть не встиг ворухнутися. Корт же цього не помітив, і ноги самі повели його до виходу. Схоже, що двері він зачинив дарма. Прагнення до ввічливості, невдовзі може й до смерті довести.

- Корт… - окликнув його Лансет, через що чоловік зупинився.

Тут постає питання: «А чому він це зробив? Але скоріше це була звичайна цікавість й ще більший за неї, страх, що повністю задурманив чоловіку голову».

- Корт… Від Конрот, тільки без «н», - з під волосопаду визирнули контури худорлявого дитячого обличчя.

Щоки його були впалі, а шкіра була така натягнута, що здавалося от-от має порватися.

Корт насупився, не знаючи, який крок йому вчинити далі. Щоб інші зробили будь вони на його місці? Втікали б світ за очі? І правильно! Супергерої на те й супергерої, що мають володіти чимось неординарним серед інших. В цьому випадку, він стояв навпроти мага, силу яких, подекуди порівнюють зі стихією. Від таких думок у нього по шкірі проходив ледь відчутний холодок.

- Я дав тобі це ім’я. Сам вигадав, - продовжив Лансет, тепер вже налагодивши зоровий контакт з чоловіком.

Очі мага не сяяли жовтим, як Корта застерігали, а значить можливо було сподіватися вийти звідси живим.

- Лансет, що ти зробив з цим чоловіком, - боязко вказав він на оленя в кутку.

- Я…

- Обіцяй мені, що повернеш його до нормального вигляду! – чоловік вирішив не дочікуватися відповіді.

Незважаючи на нехимерну можливість померти зараз, у цей самий момент, Корт вирішив сам на мить перед кінцем стати героєм. Лансет чомусь не став відповідати, і продовжив витріщатися на чоловіка, нерозуміючим поглядом.

- Ти не в праві вирішувати долі людей! Обіцяй мені! Навіть ні… зобов’яжися, що ти його повернеш, інакше я наплюю на все і вб’ю тебе. Прямо зараз! Прямо тут!

Говорив він це впевнено, без натяку хоч на якусь стурбованість.

- Зобов’язуюся, - у Лансета прорізався голос.

Корт полегшено видихнув, але меча прибирати не поспішав.