Екстрений виклик

У вихідний вечір, до забитої людьми корчми, неочікувано вступив один з мисливців у повному споряджені. Шкіряні рукавиці, чоботи до колін, легкі льняні штани та шкіряна куртка, поверх якої був ще й рюкзак, власноруч зшитий з якогось мішка. З ременя звисали шкіряні піхви для меча та декілька малих, заповнених доверху мішечків.

Мисливець одразу рушив до шинквасу, де бридкий на вигляд чорнявий хлопчина, жваво щось розповідав його колегам.

-… Я тому незграбі як дам у щелепу, ось так! – показував він на публіку, - Що той аж покосився і не землю рухнув, прямо до канави! А був він чоловік грізний. Оттакі ручища мав!

- Та ми не сумніваємося Ганс! – сміявся один з мисливців, - Ти б і лицаря голими руками забив!

- От-от! – п’янко гикав хлопчина, пишаючись своєю могутністю.

- Так! – гучно крикнув мисливець, щоб перебити їх жваву і дуже важливу розмову, - Досить гульок! У мене повідомлення.

Усі обернулися на нього, і в той же час скривилися.

- Ти хто такий? – питав Ганс, попутно заливаючи собі до горлянки пиво.

- Стули пельку, рожевоокий виродок, - відрізав мисливець.

- Гей! Ти чого! – почулося серед інших мисливців.

Такій поведінці свого колеги вони були, як мінімум не дуже раді, але зробити нічого не могли, так як він був на декілька звань вищий за їх усіх взятих. Звали цього грубого чолов’ягу Корт. Він у минулому бувший вояка. Гівна в житті набачився досхочу. Тому може й був він такий черствий, до оточуючих? Хтозна…

- Зараз ще навіть не кінець доби, а ви вже п’яні усі в зюзю! Була б моя воля, я б вас усіх би… Ай, хай йому грець! – сплюнув чоловік, розуміючи, що нічого цими прочуханами не доб’ється, -  Нам згори поступив наказ: «Усіх подорожніх затримувати і відправляти в маєток до в’язниці. Бути вкрай обережними. Якщо хтось буде давати супротив – дозволяється використовувати будь-які методи, але прохання лишати їх живими досі лишається у силі». Тепер щодо вас, немічні, ви усі зараз збираєте свої речі, сідлаєте коней, і вперед на службу. А якщо хтось з вас звалиться сьогодні ввечері з сідла… Я його особисто вб’ю. Є питання?

- І до чого це все? – не побоявся спитати один мисливець, - Навіщо на патруль піднімати усіх?

- Тобі, безмозгий ти придурок, знати цього не потрібно. Сказали робити – роби! – гримнув на нього Корт, - Ти, прищавий! – окликнув він Ганса, що від крику чоловіка злегка пригнувся, - Налий мені пива!

- За безкоштовно – ні, - відмовив хлопець і випрямився.

- Бляха! Ти що, кровний син Луного? Чи він тільки таких до себе на роботу бере? Гаразд, за мене заплатять.

- З чого б це? – заперечив хтось з групи.

- З того, що я крию ваші п’яні, тупоголові голови, від шибениці! Усі по мідяку мені в руку склали, і хутко звідси!  

Гірко зітхнувши, мисливці так і зробили, після чого мерщій один за одним повискакували з корчми. Корт всівся навпроти шинквасу, і недбало просипав на нього з двадцять мідяків, що хаотично відскочили по сторонах, падаючи хто-куди. Ганс розгублено дивився на ганебну поведінку Корта, але заперечити йому не наважився.

- Я чекаю, - сказав мисливець, закинувши нога на ногу.

- Спочатку позбирай те, що розкидав. Грошей на шинквасі я бачу на півкухля.

- Так підніми, - насупив брови Корт, - І спробуй скоріше, щоб мені не довелося чекати.

Ганс скривився у відразі, але продовжувати конфлікт з мисливцем вирішив не продовжувати. Він нахилився карачки і почав вибирати монетки з підлоги, які зливалися кольором з брудною підлогою.

- Як закінчиш – хочу, щоб ти розповів мені про свої подвиги. Можливо такий статний молодий хлопець стане у нагоді на службі, як гадаєш?

Тільки Конрот відвернувся від нього, щоб спертися ліктями на шинквас, як побачив у себе на куртці малого мураху, який повз йому до шиї. Мисливець швиденько змахнув його, як тут  Ганс підірвався з підлоги, жбурнув у Корта мідяки, які встиг назбирати і добряче приклав йому кулаком до щелепи.

«Не думав, що біленмани такі… Ранимі… - останнім проскочило у нього в голові».

На вулиці тим часом відчувалося легке вечірнє тепло, від сонця, що потроху спускалося за горизонт. Останні промінчики вистрілювали у небо, створюючи текстуру, схожу на справжній оксамит. І жодної хмаринки сьогодні не проглядалося.

- Через що такий шум підняли? -  питався один з мисливців, підходячи з товаришами до конюшень.

- Не знаю, - відповів хлопець з прогалиною у зубах, - Але не до добра це все.

Він був наймолодший з патрульних, і пішов на службу разом з батьком, покинувши при цьому навчання у школі.  

- Так. Значить чим скоріше зловимо – тим скоріше підемо відпочивати. Ходімо, хлопці!  

Поки патрульні неквапливо зібралися, хлопчина заскочив на коня і вирішив рушити першим. Хлопак рушив перевіряти до лісу. Він добре знався на місцевості, навіть незважаючи на аномально швидкий ріст лісу в останній час. Скільки на лісопильні не трудилися, але ліс, ніби на зло, продовжував ширитися. Дерева проростали вище дорослої людини, за якийсь тиждень! Людей це починало непокоїти. Та й живність у лісі також активізувалася. Ніби природа хотіла людям щось сказати…

Кінь обережно переступав копитами проросле на стежину коріння могутніх дубів. Що вже казати про звичайнісінькі кущі, у які тепер було навіть лячно голову сунути, через страх в них загубитися. Хлопчина видивлявся по сторонам, але окрім вічнозеленої зелені, більше нічого не бачив. Чим глибше він заходив у ліс, тим менше виднілася стежина. «Тут людина точно пройти не зможе», - подумав він і повернув назад.

На зворотньому шляху, кінь необачно вступив на якусь суху палицю і не на жарт злякався. Заіржав, що було сили, ледь не скинув з себе хлопця. Той майстерно втримався, але все ж лук він впустив.

- Чорт би тебе взяв, - гаркнув він на коня і копнув його в бік.

Кінь заспокоївся.

Хлопчина сплюнув і обережно спустився з сідла і прив’язав коня до дерева. Ще не вистачало, щоб той стрімголов побіг через хащі. Кінь то конем звісно, тварина дешева, та й ніхто за пропажу голову не відкрутить, але от самому вилазити звідси… Хлопчина пройшов до лука. Той на щастя не зламався. Повертаючись до коня, він зачепився взуттям за якесь каряччя і сторчака рухнув вниз. Лице подерло, ноги, руки також, разом з одягом. Лук розламався надвоє. Тятива вискочила і розпанахала йому щоку.