Веселка

- Це ж Лансет Фоній, - молоденька приваблива блакитноока покоївка з заплетеними у косички блондинистим волоссям, шепотіла на вухо своїй старшій колезі.

- Тихіше ти, - прикрила вона їй рота, - Не надумуй собі усілякого, бо він – головний радник пана Конрота. Я тобі вже який раз кажу…Такі як ти й у служниці йому не годяться.

Дівчина засмутилася, але очей з красунчика не зводила. Це була їх не перша, але й не остання зустріч.

«Рано чи пізно, він помітить мене, і тоді ця стара карга зрозуміє, що помилялася», - розпушила волосся вона.

Статний, чоловік, середнього зросту з темним розпушеним волоссям, що сягало йому самих сідниць, поважно крокував коридором, видавлюючи зі своїх блискучих туфель, гучний звук елегантного та не менш  статного за нього, тупоту. Поправляючи свій обшитий золотом вишневий каптан, чоловік задумливо оглядав стелю.

Дівчина, що виглядала на нього з-за стіни, намагалася запам’ятати кожен його рух, кожен вираз задумливого лиця, навіть сама намагалася  їх повторити. Для неї – він був той самий ідеал, але щось дівчину турбувало…

А турбувало її те, що поряд з чоловіком, не менш поважно, переставляв лапами здоровезний, волохатий пес, що уважно роздивлявся все навкруги.

Дівчина не могла усвідомити, як це настільки аристократична особа, як Лансет міг надати перевагу собаці поряд з собою, замість такої прекрасної дами, як вона. Та й ніхто не міг. В народі хоч Лансета знали і любили, але його такого відношення «людяного» до собак, зрозуміти не міг ніхто. Кожна людина мала свої дивацтва, а на одне з таких дрібних, можна було й не зважати.

Коли ж уважні собачі оченята помітили таку зацікавленість до свого хазяїна, то вже й не спадали з дівчини, ніби намертво вчепившись в неї. Вона ж такого погляду не витримала, зацуралася і відвернулася, причаївшись за стіну, а як обернулася знов, то вже й вельможний Лансет зник у дверях. Так усмішка дівоча і покосилася, а в голову її на перший погляд крихітну і невинну, полізли різні й дуже погані думки. Пес же, смиренно всівся  собі біля дверей і зробив вигляд, ніби взагалі й не помічає на собі дівчачого розгніваного погляду, чим ще більше її дратував.

- Лансет! – радо вітав його пан Конрот, якого він мав право іменувати Шураном, як одне з найближчих довірених обличь, - Вітаю з поверненням. Вже не дочекаюся від тебе хороших новин! Вони ж є?

- Пане Шуран, - злегка поклонив голову чоловік, -  Очікування ваше було недаремним. Хороші новини все ж є.  

- Розповідай, - дворянин всівся на пухке крісло, склавши ноги навхрест і спрямувавши свій рожевий погляд на Лансета, швидкоплинно рукою махнувши сторожам, щоб ті покинули їх. 

Конротова поведінка була далека від істинно дворянської. Чоловік він був дуже зухвалий, але не менш серйозний, якщо того вимагала ситуація. У вільний же час, він поводив себе ближче до розбещеної дитини, настільки вільно і легко, як йому було комфортно. Увесь він був увішаний дорогими тканинами, непропорційно довгими по відношенню до нього, та золотом, на кожному клаптику його образу, щоб хтось не дай Бог не подумав, що у дворянина бракує статків.

- Я відвідав Жонтар і уклав договір з місцевим Будівничим Союзом. Вони погодилися скуповувати нашу деревину за однієї умови – ми маємо забезпечити безпеку караванів. Перший з таких вже має прибути з дня на день.

- І?

- Корт вже активно проводить відбір людей. Це будуть кращі з найкращих, запевняю вас.

- Не підведіть мене хлопці… Цей контракт є єдиним спасінням для нашої горе-лісопильні. Якщо він прогорить, доведеться її закривати. Це вдарить по нашій казні так, що й до питання закриття школи буде недалеко…- дещо розчаровано казав Конрот.

- Розумію, тому ми віддаємося на повну. Запевню вас ще раз, що провалу ви можете не очікувати

- Я знаю, Лансет. З тих пір, як ти вступив на свій пост, мене оточує лише успіх та процвітання, - посміхнувся дворянин, - Ну добре все, не буду затримувати з дороги. Можеш йти.  

Чоловік вклонився ще раз і рушив до дверей.

- Ще одне! Лансет, я хочу щоб ти зайшов до мене ще раз. Сьогодні увечері. Ти не поспішай, відпочинь, як слід, а потім приходь.

- Обов’язково прийду, - вклонився він ще раз і обережно прикрив за собою двері.

Пес, як побачив Лансета одразу пожвавішав. Чоловік хильнув йому головою, ніби той щось з цього зрозуміє, після чого пройшов повз декілька коридорів і вийшов на балкон, попросивши охоронця на час полишити свій пост.

- Так пане, - відрізав той і спішно покинув Лансета.

Чоловік на останок похлопав охоронця по плечу.

- Не переживай ти так, - спокійно промовив він, - Усі свої.

Той по своєму зрадів, і невдовзі зник за поворотом. Чоловік, разом з собакою вступив на балкон.   

За цим з-за стіни, не припиняла споглядати дівчина, яка слідувала за Лансетом ще з самих покоїв Конрота. Чим зумовлена така незвичайна її зацікавленість цим молодиком? Ну, скажімо так, що покоївкою вона стала неспроста. Бажання знайти собі багатого, гарного та молодого нареченого вирувало вже довгий час в її голові. Вона звичайна селянка, що закінчила два класи школи тут в селищі, після чого їй набридло і вона пішла у служниці. Природою вона була наділена вродою, тому дівчину все ж узяли. І всі ці два місяці перебування у маєтку, вона чула плітки про молодого, амбітного та перспективного молодого красеня, який ще й  до того ж безмежно багатий.

Нафантазувавши собі пейзажів свого щасливого майбутнього, дівчина сіла на дієту, щоб стати ще більш стрункішою, почала приймати різні відвари, які їй радила її бабця, ба більше почала читати та поглиблено вивчати правила етикету. І все це заради того, щоб приголомшити одного чоловіка.

 Дівчина глибоко вдихнула і підійшла до дверей на балкон. Усю її колотило, від страху та переживань. Незважаючи про давнішню готовність до цього моменту, вона все ніяк не могла наважитися провернути ту кляту ручку, що відділяла її від щастя.