Мисливець на мисливця

Знову нічний пейзаж, який мов пляма, накривав увесь яскравий привітний світ. Ніч для когось була часом для відпочинку, а для когось, часом щоб згадати усі свої злочини та проступки, і гадати щосекунди, а чи не затягне тебе до себе пітьма, за твої «досягнення».

Все зводиться до того, що все залежить від уявлення людини.

Хазен без пригод зумів дістатися до своєї тимчасової домівки. Це була непримітна хатина, на окраїні селища, яка знаходилася у протилежній частині поселення, від тієї, де Віктор зустрів племінницю Теодори. Бандит був обережний, і ніколи не залишався десь на довго. В цю хатину, до прикладу, він приходив лише уночі, впевнившись, що ніхто його не бачить. Світло він також не вмикав, робив вигляд, ніби хата пустує. Взагалі-то, тут він поселив одного хлопця, на ім’я Ганс, щоб той дбав про будинок, та й про пса Хазена, якого той в таємниці від усіх, привіз з Жонтару. До того ж, він нещодавно відлупцював цього хлопця, зустрівши того коло корчми. Після побиття, він наказав хлопцеві злягти до канави, без ніяких пояснень. Та й йому ніхто не пояснював, навіщо це взагалі треба. Сказали – зроби. Таке правило ідеального працівника.

Хазен полюбляв ночувати в цій хатині, якщо не враховувати ночі, які він проводив у дворянському маєтку. Перш за все, злочинець цінував безпеку. Жоден мисливець, не бажає опинитися на місці своєї здобичі.

Стук у двері пізньою ніччю. Очікуй від нього, чого тільки хочеш, але доброго точно не чекай. Хазен тільки но розслабився й вдягнув свій домашній халат, що чимось нагадував Квадіяновий, тільки трохи темніший, і перевзувся у капці, як тепер пройшла моментальна мобілізація усього мозку з тілом в придачу.

Чоловік безшумно, але водночас глибоко, вдихнув, потім розмірено видихнув. Зібрався з думками, узяв до рук зброю, прижався до стіни. Краєм ока виглянув у вікно. На дворі нікого, окрім пса в буді, що навіть не подав голосу. Якщо б хтось зайшов за паркан, собака б точно помітив. Дивно…

Чоловік вийшов до сіней, направивши зброю на вхідні двері, очікуючи кого-завгодно. Налаштований він був рішуче.

- Мені довго чекати? – почувся знайомий жіночий голос за дверима.

Пес прокинувся і зашумів, що йому стало сили. Ніколи не пізно. 

«Що вона тут забула?», – здивувався Хазен, але все ж з обережністю рушив до дверей. Легко прокрутивши ручку, він відчинив їх. Як і очікувалося, за порогом він побачив саме її.

- Що ти тут робиш? – суворо спитав він.

- Хотіла побачити тебе, - грайливо сказала дівчина, - Чи мені не можна?

- Ти хвора? – розгнівався він, - Ти наражаєш і мене і себе на небезпеку! Ти, курка драна!

- Ой, годі тобі, любий, - причмокнула вона губами, і мов справді ненормальна, відставила його з проходу і пройшла до сіней.

- Вийшла звідси! Негайно!

Сам того не помітивши, чоловік припав на коліна, впустивши зброю на землю, з повним нерозумінням того, що з ним відбувається. Майже мить тому, він відчував себе нормально, але зараз, йому було вкрай зле і причини для цього, він, поки що не знайшов. Пес на цепу сходив з розуму, спостерігаючи за цим. Він підтри  

- Що за… - Хазен болісно вхопився за живіт і почав блювати на підлогу.

Витершись рукавом, він незграбно подивився на дівчину, що склавши руки, гордо возвеличувалася над ним.  

- Що ти зі мною зробила? – вимагав він від неї відповіді.

Спочатку, Хазен сам не помітив зміни у власному голосі, який з кожним словом набував все більше жіночих рис.

- Якого?

- Як тобі, дорогенька? – глузливо питала вона.

- Бісове дівчисько! – не на жарт розлютився Хазен.

- Не сварися ти так, - відмахнулася вона, - Ще гірше робиш.

З усієї сили, дівчина вдарила бандита в лице ногою, що той аж сплюнув кров’ю. Він поглянув на її ноги ще раз, і тепер, вони були точно не жіночі.

- Ну як, виродку? Сподобалося?

Забачивши чоловіче обличчя, Хазен одразу усе усвідомив і без лишніх роздумів закричав, що було сили:

- Анігілюйся!

Зброя, що валялася коло нього засяяла червоним, розплавилася і повністю увібралася у підлогу, ніби нічого й не було.

Чоловік, що стояв над ним тільки хотів до неї потягнутися, як тепер всі його плани, з крахом провалилися. Вираз обличчя чоловіка неможливо було передати словами. В один момент він вміщував у собі і злобу й розчарування й невтримну ненависть, яка от от мала обвалитися на нього.

- Паскуда! - чоловік вхопив Хазена за волосся і вкарбував у землю.

Бандит захрипів. Він напружив усе тіло, намагаючись підняти голову, але чоловік мертвою хваткою вчепився у неї, без наміру відпускати. Можливо б ще кілька секунд, і у Хазена зламався б ніс, а через ще декілька, можливо і череп тріснув би. Але чоловік чомусь спинився. Він відкинув Хазена в сторону, закричав і закрив обличчя обома руками, покосився назад. Поміж його пальців можна було побачити дикі жовті очі, що навіть у такій людині, як Хазен, посіяли страх.

Чоловік засміявся, похлопав себе декілька разів по щоках, і здається прийшов до тями. Ну, як мінімум, жовте сяйво з його очей вщухло. Бандит взагалі не розумів, що нині відбувається. Йому було неймовірно зле, лице боліло, а мозок взагалі відмовлявся належно працювати. Десь в комірках своєї свідомості він припускав, що це може бути для нього кінцем, але в таке бандит категорично відмовлявся вірити.

- Маг? – кашляв Хазен, - З магами немає сенсу боротися… Надто велика прірва в силі…

- Вже хорониш себе? Правильно робиш. Виправдовуйся перед смертю, вилупок! – чоловік підняв палець в гору, - Там то тебе точно зрозуміють!

Між ними на декілька секунд утворилася тиша. Обидва не спускали очей один з одного, чогось очікуючи.

- На останок, - все слабше говорив Хазен, - Як ти знайшов мене?

- Якби ти жив нормально, ніколи б до тебе не дістався, - відповів чоловік.

Розуміючи свою участь, Хазен заплющив очі. Чоловік підійшов до нього і приклав руку йому руку на голову.

«Чому я досі живий?», – не міг зрозуміти бандит і відкрив очі.