Залишу своє, полишу інше

В один з днів, до корчми завітав чоловік без правої руки у супроводі величезного білого пса. Усі, без виключення, припинили розмови, встали і вклонилися йому.

- Луний! - покликав його Ганс, - До тебе гості!

Через кілька хвилин очікування, незграбно опираючись на милицю, старий корчмар вийшов на публіку. На обличчі його й живого місця не було. Усе воно було перебинтоване, навіть очей було ледь видно.

Побачивши старого, безрукий скривився. Він міг уявити, через яку біль, дідові, дається кожен крок. Чоловік вирішив підійти ближче, і протягнути йому руку:

- Допомогти? – спитав він.

- Сам впораюся, - казав Луний, - Якими долями тут? Давно ти не заходив…

- Випити хочу. Можеш щось організувати?  - втомлено відповів чоловік.

По ньому теж не скажеш, що в останні дні, він хоча б раз влігся спати. Під були такі мішки, що розмірами і кольором нагадували невеличкі сливи. 

- А чому б і ні? Ганс! Налий гостю, що є краще! – наказав Луний.

Наливайко схвально хильнув головою, і вітерцем збігав до погребу.

Тим часом чоловіки вмостилися за одну з незайманих лав. Луний вправним рухом, попросив усіх відсісти від них подалі. Люди слухняно розбіглися по крайнім столикам, без зайвих питань.

Тільки но, старий сів, як йому пронизуючим болем, занила голова. Він впустив милицю і ухопився за неї обома руками, злегка похитуючись.

- Ріп, піднеси, - наказав безрукий своєму собаці.

Білосніжний алабай, в ту ж саму мить, нирнув під стіл, і витяг у зубах дерев’яну милицю. Собака обережно сів на задні лапи перед дідом та демонстративно сунув її йому.

- Дай сюди! – розгнівався дід, видерши милицю з пащі собаки, - Бляха! Вона вся в слині! Не міг її сам дістати? Лем, чорт тебе забирай!

- Міг би й подякувати, - відрізав чоловік.

Пес заскавчав і вилігся у ніг хазяїна, винувато приклавши морду до землі.

- Якого ти дідька приперся сюди з собакою? Ти ж знаєш, я тварини у своїй корчмі не потерплю! 

- Потерпиш. Заради друга.

- Нізащо!

- Схоже, по голові тебе добряче відгамселили… Навіщо кричати так? Я ж кажу, він біди не наробить, от дивися…

Лем погладив собаку по потилиці і вказав пальцем на Луного. Собака підірвалася і скочила на Луного, поклавши лапи йому на коліна.

- Що він робить? – з відразою проговорив дід, відштовхуючи собаку руками - Зніми його…

- От бачиш, - казав Лем, - У нього навіть лапи чисті, хоча він тільки з вулиці. 

Дивлячись в одночасно чорні та блискучі очі Ріпа, корчмар зітхнув.

- Був би це не ти, випер би на вулицю, - тицяв він пальцем по носі собаки, -  Накажи, шерсті цій, у кут забитися, щоб ніхто не бачив.

Чоловік свиснув, пес побіг до стіни,  та слухняно вмостився там.

- Так набагато краще, - казав старий.

- Гей, стравоноша! Можна тебе на хвильку? – покликав хлопця безрукий.

Побачивши поряд з чоловіком, Луного, хлопець хутко підійшов до них.

- Доброго дня, чого бажаєте? –мовив він.

- Як тебе звуть?

- Наталіс він, - не дав сказати хлопцеві Луний, - А чого питаєш? – поцікавився старий

- Неважливо, - кашлянув чоловік, - Бачиш пса у кутку?

- Бачу.

- Дай йому якогось м’яса, будь ласка.

- Собаці? Ти зовсім з глузду з’їхав? – обурився Луний.

- Тебе щось не влаштовує?

- Звісно, що ні! – розкричався старий, - Я не обслуговую в своїй корчмі собак! Наталіс, йди собі!

- Стоп, - зупинив хлопця Лем, - Зачекай.

Хлопець встав замертво, не розуміючи, що робити далі.

- Чого такий здивований? – спитав його Лем, - Принеси м’яса, я заплачу в два рази дорожче.

Луний не став заперечувати.

Я пішов на кухню, де готувала дружина Луного, якій він строго заборонив називати своє ім’я. «Мені цікаво, взагалі то», - думав Віктор.

- Пані, можете мені дати сирого м’яса.

- Хто це таке замовив? – запитала жінка.

- Для собаки, мадам.

Старенька кумедно посміхнулася.

- Якщо Луний запустив сюди собаку, то нехай. Сходи за нею в морозиловку.

Тільки-но, Наталіс відкрив двері в ту «морозиловку», йому в лице хлинула холодна пара. Активно розтираючи тіло, він зайшов туди.

- Хоч хутром укутайся! – навздогін кричала йому Луна.

Усе, невеличке приміщення було покрито ледь помітним шаром криги, через пануючу навколо студінь. Такий ефект був зумовлений дією магічного кристалу. Загалом я знав таких всього  чотири види: льодяний (блакитний) -  утворює навколо себе кригу; світловий (яскраво-жовтий) -  випромінює велику кількість світла, здебільшого використовується, як світильник; лікувальний (зелений) – використовується, як ліки та добавка до різних блюд. Дуже корисний для здоров’я; та червоний (вогняний) – використовується для приготування їжі, або щоб вогнище розпалити, наприклад.

Хутко знайшовши той промерзлий шмат м’яса, хлопець накивав звідти п’ятами.

- Диви на нього, - поставила руки в боки пані Луна, - Аж губи сині! Я кому казала вдягатися?

- Вибач мамо, - промимрив хлопець.

Від цих слів, жінка розчулилася, підбігла до хлопця і обійняла його.

- Мені в руки холодно, - казав він їй, щоб вона його відпустила.

Скинувши на стіл задубілий шмат м’яса, хлопець щосили стискав руки між ніг, щоб зігрітися. Тим, часом, бабця набрала каструлю води з бочки неподалік і кинула м’ясо туди, після чого поставила розморожувати на піч.

- Зачекай трошки, добре?

- Часу обмаль. Скоро він ще когось уб’є, - стурбовано казав Наталіс.

- Тому стій тут, і нікого не вб’єш, - заспокоювала його стара.  

- Де того наймита носить? – у Лема уривався терпець.

- Ти про першого чи про другого?

- Та жоден ще не прийшов! Як вони взагалі тут працюють?

- Чекай, - наказав йому Луний.

Чоловік невдоволено фиркнув, і як дитина, почав стукати ногою по підлозі.

Двері таверни знову відчинилися. Відвідувачі ахнули від побаченого

- Що там? – намагався виглянути в двері старий корчмар.

Поріг переступив невідомий у чорному шкіряному плащі, у супроводі зелененького лісового, якого він спокійно вів на повідку. Чоловік деякий час постояв, оглянувся навколо і вправним рухом, зняв з себе капюшон.