Статуя мене? Я приймаю.

Лише декілька днів потому, мене знову перевели  в тридцять другу палату, що вже встигла стати мені рідною. Анатолій схоже скучив, так, як говорив зі мною без перестану декілька ночей. Я розповів йому, як спробував втекти від Мері. Він спочатку не повірив.

- Хлопче… Та ти скажений! Тут, таким, як ти, саме місце!

- Так, друже не заперечую.

Про яку різницю у віці тоді писав Коніванц? Анатолій ще старший за нього, але ладнаємо ми чудово. Можливо, я просто недолюблюю дворян?

- Чуєш, щодо твоїх виставок, - сказав я, - Коли наступна?

- Думаю, років через десять…

- Так довго? Ні, не втрачай надії, ти вийдеш звідси.

- Я знаю, просто нікуди не поспішаю, використаю час з користю та добряче підготуюся.

- І що ж ти будеш робити, протягом такого пласту часу?

- Нічого, - розвів він руками, - Я принесу їм пусте полотно.

- Пусте? Без нічого?

- Саме так.

- А якщо вони не приймуть його?

- Тоді принесу ще раз, те саме.

- Це ж маячня якась.

- Можливо, але яке люди можуть отримати враження від неіснуючого? Пам’ятаєш нашу першу зустріч?

- Так, дуже добре.

- Ти, став моїм натхненням на цю роботу, - він показав мені полотно, - Зараз, тут нічого, але через рік, з’явиться немовля, яке не існує. Через десять років, там буде хлопчик, як ти. Хлопчик, якого не існує.

Інші люди просто б покрутили біля скроні, а я б до них доєднався.

Мистецтво - річ дуже суб’єктивна, це розумів навіть десятирічний хлопець, на зразок мене, але до подальших подій, я був явно не готовий.

Посеред ночі, я прокинувся від дивних звуків.  Підвівшись з ліжка, мій ніс пронизав жахаючий сморід, що заполонив усю палату. У сутінках, мені відкрилася жахлива картина. Анатолій, голяка, виліплював з власних екскрементів, посеред приміщення свій новий витвір мистецтва. Трохи пригледівшись я зрозумів, це була моя статуя, в повний зріст, яка щось тримала в руках. Схоже над цим предметом він зараз і працював. Філігранно виліплені риси обличчя, постаті, можна було розгледіти кожну маленьку деталь мого образу. «Звідки ж він стільки взяв?», - на мить почулося в свідомості.

Крик. Жахливий крик, луною роздався в темних коридорах лікарні. Шалений гуркіт величезних стоп наближався до палати. Удар. Двері влетіли в стіну навпроти, створивши невеличкий кратер. Зі стелі посипалася штукатурка. Моя горе статуя розмазалася по підлозі. Велетенська рука обхопила мене і взявши під бік, вибігла у пітьму. Тряслося все. Я відчайдушно мав надію, що кістки витримають такі вібрації і не тріснуть. В коридорі ми зустріли ще одного гіганта, що галопом біг в сторону інциденту, але через непроглядну темінь, що коїлася навкруги, лиця розгледіти я не зміг.

Я опинився в кімнаті персоналу, де в м’якому кріслі – гойдалці,  чекав на свою порцію зеленого чаю, який готувала пані Ліліан. За чашечкою гарячого напою ми змогли з нею обговорити події цієї ночі.

- Як бачиш, мистецтво є мистецтво, Віктор, нічого було так репетувати – намагалася м’яко проговорити вона однак, як завжди вийшло в її низькому тембрі.

Чомусь завжди, Ліліан і Мері, в мене асоціювалася з горилами, однак за ці півроку, цей голос став мов рідний. Через грубу басову масу, я зміг розчути бездонну ласку, яку вони відчувають по відношенню до мене, як бабусі, яких я ніколи не мав.

- Жахнувся, саме вийшло, вибачте за турботи.

-Та нічого, сину, така наша робота, таких утихомирювати – вона напружила свій біцепс і оскаливши зуби з золотими імплантами, тикала в нього пальцем у білій рукавичці.

Я відпив трохи чаю. Нога, що безупинно тряслася, миттєво заспокоїлась. Лагідне тепло пройшло по тілу.

- Ти, думаю, здогадався, чому в палаті ви були одні, так?

- В цілях безпеки. Якщо було б більше, це точно призвело до жахливих безладів.

- Ні сину, ні, – заперечила вона, – нам з Мері немає різниці скільки таких буде, проблем нам ніколи вони не могли вчинити. Причина за якою ви двоє «унікальні», полягає в тому, що ви - маги.

Очі мої округлилися, нога знову почала вередувати, однак свіжий ковток зеленого чаю заспокоїв її. «Ось значить як…Ті, що відправили мене сюди, бувша моя рідня, дворяни, знаючи мою таємницю, все одно відправили мене сюди». Байдужий погляд Лептоприна, промайнув перед очима. «Я кричав, я благав вас. Думав, що мені лише треба довести, але виявилося…».

- Невже вони знали? – проговорив я тихо, розумів, що якщо буду говорити, як завжди – заплачу.

Вона смутно глянула на мене, однак продовжила розповідь.

- Що робить мага – магом? Магія сину, можливість її творити. Хотілося б почати з того, що вона з себе представляє. Кожна людина народжується з талантом, це факт. Він не завжди один, їх може бути декілька і їх вона шукає та розвиває протягом життя. З поміж таких є: здібність до певного ремесла, праці, науки або мистецтва. Магія також має таке походження.

Я зніяковіло слухав, посьорбуючи з чашки зеленуватий напій.

- З магією нерозривно зв’язана вся історія людства і живих істот на цій землі. Вона не є домінуючою серед інших дарів, лише для її експлуатації потребується менше часу, але за це людина , що використовує магію, платить свою ціну. Ти зустрічався зі своїм страхом, так?

«Зугор» - повільно прослизнув його образ у свідомості. Я ледве хильнув головою.

- Він переміг тебе, страх завжди домінує над непідготовленою людиною. Древні нащадки магів створили це, щоб запобігти страшному горю, що може привнести  в світ незагартована душа мага. Лише через довгі тренування з ментором такого ж світогляду, як і вони самі, маги вчяться  сприймати себе. Зрілий чаклун може по справжньому  вдихнути чудо в цей світ. Однак сталася жахлива трагедія. Як я казала тобі, всі з народження по своєму рівні, але деякі люди вважали інакше. Четверо наймогутніших магів свого часу, об’єдналися проти всього світу, задля панування над простим людом. Більшість молодих і амбітних магів приєдналися до них, повіривши у казки про обіцяну їм всемогутність і зазнали поразки. Спільними зусиллями, вірні переконанням людяності маги, встали з іншими на боротьбу, проти хибних переконань, якими отруїли голови юнаків пихаті вбивці, для яких те, що вони вчинили, було не більшим, як забавка. Зі своєю поразкою вони отримали найсуворіше покарання – смерть, всі четверо. Лідери боротьби з  королями, нині дворянські сім’ї, зазнали тяжких втрат, задля захисту світового порядку. Вони заслужено отримали владу в свої руки і з розумом використовують її на благо людей і по сьогодні, а огида до магів вимусила їх зректися магічного дару. Ти тепер розумієш вчинок своїх родичів? Вибач, я називаю їх так в останнє. Ганьба впала би на їх плечі, через таємницю, що могла відкритися всьому світу. Тебе було б страчено. У кращому випадку, лише тебе.