Одного дня в конюшню великого іподрому доставили трьох молодих кобил. Власник конюшні оглянув нові “покупки” і скомандував конюхам:
- Перших двох відразу в головне крило. А третя… В неї інфекція якась в копиті. Ще вчора на базарі помітили. Ми її так, на здачу з двох інших, придбали. Нічого путнього з неї уже не вийде, але раз батьки породисті, то може хоч піде на розведення, як не здохне.
Доглядати за нею поставили наймолодшого і найменш досвідченого конюха, Миколу. Проте, той не розгубився і кожен вечір, на протязі трьох тижнів, колов ліки та проводив догляд новоприбулої.
Сам не помітив, як звик до неї і, прибравши за всіма іншими, завжди підгодовував її всякими ласощами і сухофруктами. А вона зустрічала його голосним і радісним іржанням.
Потім, день за днем, став виводити її на пробіжки, а кобила старалася, через втому і біль, виправдати всі старання.
----
Через рік її вже було не впізнати, а молодий конюх пішов до власника конюшень.
- Чого тобі?
Той, трохи зам’явшись, почав:
Можна, я з Гнідою виступлю на регіональних змаганнях через тиждень?
- Гніда це яка? Це та, що ми її з інфекцією купили за пару сотень?
- Так, вона.
- Жартуєш? Вона ж зовсім нікудишня.
- Неправда! Я працював з нею. Окремо від інших.
- Як хочеш, але внесок для змагань я вносити не збираюся.
- Я сам все оплачу!
- А хто оплатить мені ризики? Та і що мені з того?
Потім, трохи помовчавши, додав:
- Пів твоєї місячної зарплатні і можеш з нею виступити.
- Добре! - з радістю вибіг з кабінету Микола і направився до конюшень.
- На наступній неділі! - гордо заявив кобилі Микола і погладив її по голові.
----
Час пролетів швидко і ось уже Микола, в костюмі наїзника, сидів на Гнідій і чекав на сигнал…
Вона бігла так, як ніколи не бігла в житті. Мчала що було сили, не залишивши ні шансу конкурентам.
І так на чотирьох змаганнях підряд, пробившись на національний відбір.
----
Микола ретельно слідкував за Гнідою, відраховуючи кожен день до старту. За два дні до нього, його покликав у свій кабінет власник конюшень.
- Ти не поїдеш! - заявив, у наказовому тоні, він.
- Чому?
- Поїде мій син! - “відрубав” той.
----
Ввечері Микола, зі сльозами на очах, вичісував кобилу і дивився в її великі карі очі, боячись сказати правду.
- Ну нічого. Ти маєш перемогти! Чуєш мене? - гладив її по гриві він.
----
Того ранку до конюшні зайшов власник і , дивлячись на Гніду, прошепотів їй на вухо:
- Не підведи мене, крихітко! Я на тебе кругленьку суму поставив!
Кобила відсахнулася, але, нічого не підозрюючи, чекала на Миколу.
На її велике здивування, на арену вивела її інша людина. Микола ж сидів на трибунах і не міг стримати хвилювання.
Прозвучав сигнал і Гніда бігла вже вперед, вишукуючи на трибунах знайомий погляд.
Пробігши три круги, вона залишалася другою і коли повернула на завершальне коло то почула знайомий крик із трибун:
- Давай! Біжи, дівчинко! - несвоїм голосом верещав Микола, що підбіг впритул до огорожі.
Побачивши його, вона помчала, що було сил.
Стрімко обігнавши всіх на повороті, вона “летіла” вперед. Та, несподівано для інших, вона відхилилася в бік і поскакала до трибун, до місця, де стояв Микола. Вона спинилася біля нього, незважаючи на удари наїзника, що вже зневірився бачачи конкурентів, що промчали повз і зіскочив з неї та почав ще більше її лупцювати.
Микола перескочив через паркан і обняв її, затуляючи собою від ударів.
- Я тут! Я тут! - повторяв Микола і не відпускав її.
----
Ввечері, як завжди, Микола прибирав в конюшнях, коли до нього підбіг інший конюх.
- Гніда! Гніда! Господар! Господар, він… - не міг сформулювати колега, та Микола, чуючи недобре, побіг до кобили.
Гніда лежала на боці та важко дихала. Микола підбіг до неї і побачив, що хтось зламав їй дві передні ноги.
Через мить з’явився власник з рушницею і хотів було прицілитися, як Микола став між ним і Гнідою.
- Відійди!
- Не треба! Я все віддам!
- Ти?! Двадцять тисяч? Звідки? Відійди!
- Я принесу! Завтра принесу!
- До дев’ятої ранку! Щоб всі, до копійки, були в мене на столі!