Дзвінок 2

Антоніна Михайлівна пізно повернулася додому і застала заплакану Олену на кухні.

- Що трапилося?

- Він мене не любить!

- З чого ти взяла?

- Я бачила їх разом!

- Так забудь його! Сама побачиш, через рік ти про нього навіть не згадаєш.

Олена опустила погляд і коротко додала:

- Я вагітна.

Антоніна підійшла до дочки і обійняла її голову, притуливши до грудей.

Через деякий час матір звернулася до дочки:

- Ну все. Все. Годі! Зробиш так, як я тобі зараз скажу. Пам’ятаєш того хлопчика, про якого ти мені розповідала? Що ходить за тобою по п’ятах, ще з першого курсу. Той, що кожен день, два місяці підряд, дарував тобі квіти.

- Макс?

- Зустрінься з ним.

Потім Антоніна припідняла підборіддя дочки і, дивлячись їй в очі, сказала:

- Ти знаєш, чим має закінчитися ваше побачення.

----

А через чотири тижні Олена повідомить Макса, що він стане батьком.

Весілля вирішили не робити. Просто розписалися. Після того, як Антоніна Михайлівна влаштувала їх обох на роботу на ЧАЕС, Олена спеціально взяла всі можливі зміни, так як не хотіла робити ніякого святкування взагалі.

----

Вона не любила Макса і кожен наступний день в його товаристві був для неї мукою. Та ще більше вона зненавиділа справжнього батька її майбутньої дитини. Зненавиділа настільки, що вирішила позбутися дитини. Наковталася таблеток, а через пару годин в неї стався викидень.

----

Невеликий пікнік з барбекю на вихідних. Макс попросив свого друга відійти трохи від компанії і поговорити.

- Слухай, я так вже не можу, - сказав Макс і важко видихнув.

- Що таке? Що трапилося?

- Вона вже третій аборт зробила, - випалив Макс і упав на коліна перед співбесідником та заридав.   

- Так облиш її! Бачиш, що вона тебе не любить!

- Не можу… Не можу! Я люблю її! Розумієш?!

----

- Чорт забирай! Знову вагітна! - Олена потягнулася за таблетками, але на цей раз плід вижив, а Максим не відходив від неї уже до самих пологів.

ДЦП - важким ударом упав діагноз на плечі і так до того не дуже щасливого подружжя...

----

 Потім померла Антоніна Михайлівна, Оленина остання підтримка. Олені її дуже бракувало. Бракувало її присутності, підбадьорливих слів, тепла…

----

Зустріла шкільну подругу. Її жести, міміка, витончена фігура і пластична хода, спокусливі губи… Можливо, це був ще й алкоголь, але сама не зрозуміла, як опинилася з нею в ліжку…

Зранку прокинулася першою і ніжно погладила її талію. Та обернулася, схопилася за голову і промовила:

- О, Боже!

- Що таке?

Трохи помовчавши, сухо додала:

- Я ВІЛ-інфікована!

----

Ввечері повернулася від лікаря з підтвердженням на ВІЛ-інфекцію. Спустила штори і зробила петлю. Перекинула через верхню бокову батарею. На мить спинилася та підійшла поцілувати Петра, що спав. Потім тихо промовила:

- Вибачте мене… Всі.

І, відкинувши ногою стільчик, повисла на мотузці.