Пісня Йордизму
Присвята
Тому, хто залишається поруч, навіть коли між нами відстань.
Пісня
Є відстань, яку видно на карті,
є дороги, міста і години.
А є та, що нічого не значить,
коли ти залишаєшся в мені.
Я п'ю чай із твоєї чашки
і усміхаюся сама до себе.
Наче ти просто вийшов ненадовго,
наче зараз відчиняться двері.
Я не кличу тебе крізь тишу —
ти приходиш без голосу й слів.
У звичайний мій ранок,
у вечір,
у кожну маленьку мить.
Ти поруч.
Не кроком — душею.
Не дотиком — теплом.
Не словом — тишею,
яку розуміємо удвох.
І нехай між нами дороги,
нехай час рахує свої години —
я знаю: є те, чого не розділити
ані простором, ані відстанню.
Я залишаю тобі свої знаки,
своє світло, свій день, свій вечір.
Щоб ти знав: десь далеко
є та, що думає про тебе.
І коли ти зустрінеш ці знаки
після довгого дня і мовчання,
нехай крізь ці прості слова
ти відчуєш мої обійми.
Бо близькість —
це не завжди бути поряд.
І любов —
це не завжди тримати за руку.
Іноді любов —
це просто знати:
де б ти не був,
тебе чекають не в дверях —
тебе носять у серці.
Ти поруч.
У моєму дні.
У моїй тиші.
У моєму світлі.
І якщо одного дня
між нами знову не буде відстані,
я просто сяду поруч
і нічого не скажу.
Бо все найважливіше
ми вже сказали
тією тишею,
яку чують двоє.
Поруч.
Зараз і назавжди.