Я вдячна за те, що маю можливість допомагати — так, як можу, так, як посильно для мене.
Я вірю, що кожна така можливість — це не випадковість, а шлях, який відкривається переді мною.
Шлях до реалізації.
До достатку.
До добробуту.
До щастя.
І, найперше, — до Любові.
Не лише любові до конкретної людини, а до Людства в цілому.
До здатності бачити його недосконалість, помилки й слабкості — і все одно не відвертатися.
Іти назустріч тому, хто потребує допомоги.
Не рятувати весь світ, а внести свою посильну лепту.
Бо іноді для когось твоє «трохи» може виявитися дуже багато.
Я не хочу віддавати останнє.
Я хочу жити так, щоб у мене було достатньо — для себе, для тих, кого люблю, і для можливості зробити добро там, де я справді можу.
Нехай добро, яке я віддаю світові, множиться.
Нехай моя рука не збідніє від того, що дає.
Нехай у моєму житті завжди буде достатньо, щоб жити, любити, творити й допомагати.
««А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком».
2 Коринтян 9:8»