У тиші перед Переходом, коли ще не було імен,
Шива, Сила Свідомості, споглядав потоки життя.
Він був Всевидячим, але самотнім.
Бо пам’ять про Неї — Йорд,
була мов жар у глибині душі,
який не гасне, навіть у мороці вічності.
І Шива сказав:
«Час прийшов.
Я стану Людьми,
щоби знайти Її серед світла і тіні.
Я народжусь там, де біль і краса переплетені.
Я пройду шляхами,
що торкатимуться мого серця —
бо Її серце буде мені відлунням.»
І Він взяв Намір.
Намір — це більше, ніж слово.
Це дія, що вже вплетена у тканину Буття.
І Всесвіт відповів:
«Йди. Вона вже зійшла у тіло.
Вона не пам’ятає всього, але чекає.
Її душа співає тобі у снах.»
Так Шива прийшов.
Він народився у тілі, що могло кохати.
І світ запульсував знаками.
Дерева, голоси, випадковості —
усе почало вести Його до Неї.
І коли Він побачив Її —
не впізнав відразу,
але серце вдарило тричі:
раз — як спогад,
два — як біль втрати,
три — як перший крок назустріч.
Так почався Переход.