Розділ 13. Вогонь кохання та циганська ніч

Розділ 13. Вогонь кохання та циганська ніч

А через годину, коли густі літні сутінки остаточно опустилися на табір, Рамір по новому, зовсім незнайомому для дівчини маршруту таємничих вуличок провів Поліну ближче до центру табору. Там, на великій відкритій галявині, яскраво й палко горіло величезне багаття, розсипаючи золоті іскри в нічне зоряне небо. Навколо цього костра вже дружно збирався його великий, галасливий і неймовірно колоритний народ. Чоловіки налаштовували інструменти, готуючись заспівати старовинні, душевні пісні під гітару, а молоді циганки з великими, пишними, багатошаровими платьями вже почали кружитися в чарівному, палкому танці.

Серед цих танцівниць своєю неймовірною грацією та красою яскраво виділялася Хітана. Її циганське вбрання було справжнім витвором мистецтва: довга, неймовірно широка шовкова спідниця глибокого смарагдового кольору з криваво-червоними оборками злітала високо в повітря при кожному її різкому повороті. На її плечах була накинута легка, напівпрозора шаль із золотою бахромою, яка блищала й переливалася у відсвітах полум'я. Чорне, як смола, кучеряве волосся дівчини прикрашала жива червона троянда, а на руках і шиї при кожному русі мелодійно дзвеніли численні масивні золоті браслети та старовинне моністо з великих монет. Хітана рухалася настільки пристрасно й легко, що від неї просто неможливо було відвести погляд.

Раптом над галявиною зазвучав неймовірний жіночий голос. Одна з літніх циганок заспівала тужливу, але водночас могутню пісню. Вона співала так мелодійно, з такою глибокою надривною пристрастю у своєму рідному, стародавньому ромському мовою, що ця дика й прекрасна музика миттєво затронула найтонші струни душі Поліни. Серце міської дівчини затремтіло від почутого — вона без слів відчувала весь біль, волю та любов, які передавав цей спів.

Захоплені цією атмосферою, Поліна разом із Раміром приєдналися до загального кола глядачів. Музиканти вдарили по струнах ще сильніше, прискорюючи темп, і Рамір, з палким вогником в очах, раптом сміливо запросив Поліну в цей божевільний, пристрасний пляс під гітару. Танцювати під таку живу, справжню й дику музику прямо біля багаття було для Поліни чимось абсолютно новим. Навіть незважаючи на те, що вона була багатою дівчиною, яка звикла до елітних ресторанів, закритих клубів та світських раутів, їй зараз абсолютно не було ловко чи соромно. Вона скинула з себе всі маски та умовності. Раміру ж було неймовірно приємно й гордо на душі від того, що вона, не дивлячись на свій шикарний, розкішний образ життя та виховання, так легко й щиро прийняла його народ, його коріння та його культуру, розчиняючись у цьому святі.

Затем, значно пізніше, коли пісні потроху вщухли, а втомлені люди почали гасити маленькі багаття і повільно розходитися по своїх шатрах та будинках, Рамір під великим, усе ще тліючим костром залишився з Поліною наодинці. Навколо панувала тиша, порушувана лише потріскуванням вугілля та сюрчанням нічних цвіркунів. Хлопець ніжно розвернув Поліну до себе і почав трепетно, лагідно гладити її м'які, шовковисті золоті волоси, заглядаючи в глибину очей. Його голос звучав тихо, але неймовірно хвилююче:

— Рідна моя... Я давно вже хотів тобі дещо дуже важливе сказати. Це почуття спалює мене зсередини з першого дня нашої зустрічі.

Поліна від шаленого, раптового щастя аж перемкнулася в подиху. Її серце забилося десь у горлі, і вона, ледь чутно, з надією спросила:

— Так, Раміре? Кажи... Я слухаю тебе.

І Рамір своїми гарячими, огняними очима, в яких читалася непохитна рішучість чоловіка, глянув на Поліну. На ту дівчину, заради якої він тепер справді був готовий абсолютно на все в цьому житті — навіть піти проти волі батька, проти всього табору і зламати будь-які стародавні традиції крові. Він міцно взяв її за руки і палко промовив:

— Я кохаю тебе, Поліно... Дуже сильно кохаю. Я хочу, щоб ти стала моєю єдиною, моєю жінкою перед Богом і людьми, і щоб ніхто й ніколи не зміг нас розлучити.

Поліна від такого довгоочікуваного, безмежного щастя лечуть не крикнула на все поле від захвату. Сльози радості заблищали на її віях. Вона з найніжнішою, світлою посмішкою повільно протягнула свої тонкі долоні до його мужнього обличчя, ніжно обхопила його гарячі щоки і, дивлячись прямо в його душу, відповіла:

— Дорогий мій... Я кохаю тебе теж! Більше за життя кохаю!

Рамір, почувши ці заповітні слова, солодко видихнув, миттєво протягнув її тендітне тіло впритул до себе і пристрасно, жадібно почав цілувати її солодкі губи. Цей поцілунок був настільки палким і глибоким, що великий вогонь багаття поруч, здавалося, від їхньої шаленої енергії відразу став живішим, вищим і небезпечнішим. Полум'я спалахнуло з новою силою, висвітлюючи їхні силуети. Це буяння вогню ніби символізувало їхнє власне кохання — таке ж гаряче, некероване й небезпечне, у якого попереду обов'язково будуть важкі препятствия, суворі випробування та жорстока війна двох абсолютно різних світів. Але зараз, у цю літню ніч, для них існував лише цей поцілунок.

А тим часом у розкішному, шикарному особняку родини Поліни панувала важка, гнітюча атмосфера. Назар, її старший і егоїстичний брат, ні на хвилину не забував про свою головну мету. Його самолюбство було глибоко зачеплене, і всередині хлопця кипіла лють. Він був твердо і безкомпромісно намірений раз і назавжди поставити зухвалого цигана Раміра на місце. Назар прагнув зробити все можливе й неможливе, щоб Поліна більше ніколи не була з ним, а їхні впливові й авторитетні батьки-багатії ні за що у світі не дозволили їй пов'язати своє життя з цим бродячим ромом.

Раптом Назару в голову прийшла підла, але, як йому здалося, геніальна думка. Оскільки батьки досі не вірили його словам і вважали, що Поліна, їхня молодша улюблена донька, просто гуляє з подругами, а не проводить вечір за вечором із циганом та його табором, він вирішив діяти радикально. Коли вдома нікого не було, хлопець потайки заліз у її ніжну, оформлену в світлих пастельних тонах дівочу кімнату. Назар почав ретельно нишпорити по полицях шафи та в шухлядах столу. Раптом серед сумок і м'яких іграшок він наткнувся на її потаємний, плюшевий рожевий щоденник, який Поліна завжди ховала від сторонніх очей.