Розділ 12. Сватання Лялі

Розділ 12. Сватання

Минуло кілька днів. За цей час Поліна й Рамір стали ще ближчими. Вона довіряла йому свої думки, а Мії розповідала все, що відчувала в душі: як між ними наростає щось нове й сильне, як він дивиться на неї так, ніби бачить лише її одну. Батьки Поліни поки що нічого не підозрювали — для них донька залишалася слухняною студенткою, яка живе звичним життям.

Маринка тим часом поїхала з батьками в пригород. Її відсутність не засмучувала Поліну — навпаки, вона перестала з нею спілкуватися, не здогадуючись, що Маринка готує підлий сюрприз для Раміра. Назар же, приховуючи власний сором і страх, розповів Толіку про їхній план із Маринкою. Толик поклявся зберегти таємницю, і Назар підштовхнув його до того, щоб сватати Поліну. Для батька-політика Ростислава це було б вигідно — союз із багатою родиною Толіка обіцяв нові бізнесові можливості. Все йшло за планом: зруйнувати те, що почали будувати молоді серця.

А тим часом після занять Рамір вирішив провести Поліну додому пішки. Він узяв її за руку, і вони йшли поруч, розмовляючи й сміючись. Він хотів показати їй ще більше свого світу й запросив до себе, щоб пригостити вечерею від матері Віри. Поліні це подобалося — вона навіть захотіла навчитися готувати так само смачно.

Її не лякало, що доводиться приховувати дружбу з циганами від батьків. Вона вже відчувала себе частиною їхньої родини. Рамір був добрим, турботливим, пристрасним і розумним — саме ці риси приваблювали її. Він довів, що може досягати успіху: вступив на бюджет, склав іспити на відмінно. І саме це викликало заздрість у Назара.

Поліна ж бачила в ньому людину, яка заслуговує на любов. Вона закохувалася все більше, а він думав про те, щоб нарешті зізнатися їй у своїх почуттях.

Коли вони підійшли до території табору, там кипіло життя. Коні скакали, люди займалися своїми справами. Поліні було цікаво — ще з дитинства вона любила коней і тепер із захопленням слухала, як Рамір розповідає про розведення коней.

Раптом до них підбігли його сестри Сусанна й Канделла в яскравих циганських нарядах, а поруч — кузина Хитана. Вони дружно привітали Поліну й повідомили новину:

— До Лялі прийшов інший свататися!

Рамір здивувався. Адже Лялю мав сватати його брат Баро. Що це означає? Чи Ляля закохана в іншого? Чи вона просто намагається уникнути шлюбу з Баро?

Він вирішив піти й розібратися. Поліна теж захотіла бути присутньою — їй було цікаво побачити, як відбувається справжнє циганське сватання.

Два тижні тому в невеликому, але затишному будинку на околиці табору, де Ляля жила разом зі своїм батьком, панувала важка, гнітюча тиша. Саме того дня до них без попередження завітав сам барон Марко. Його візит не був звичайною родинною справою — він прийшов, щоб вирішити долю дівчини. Через сліпе баловство та безмежну любов до свого названого сина Баро, барон затявся і вирішив усе-таки засватати Лялю за нього. Марко міркував тверезо й прагматично: Ляля була його рідною племінницею, і барон щиро вірив, що в його родині вона завжди буде ситою, одягненою та захищеною, навіть якщо палкий і непередбачуваний Баро знову почне чудити й показувати свій шалений норов.

Почувши страшні слова про сватання, Ляля, яка до цього тихо стояла біля вікна, миттєво зблідла. Її серце пропустило удар, а в очах спалахнув невимовний жах. Вона не витримала, вибігла на середину кімнати і, дивлячись на могутнього дядька-барона, відчайдушно закричала: — Ні! Я ніколи не вийду заміж за Баро! Навіть не думайте про це! Я краще помру, ніж стану його дружиною!

Не тямичи себе від горя й сліз, Ляля відразу вибігла з дому, з силою грюкнувши дверима. У кімнаті залишилися тільки двоє чоловіків. Батько Лялі, якого звали Шандор, важко зітхнув. Він підвівся зі стільця, безпорадно глянув на свого могутнього брата й заперечив, намагаючись захистити єдину доньку:

— Брате Марко, хіба ти сам не бачиш? Моя донька категорично не хоче йти за твого сина. Вона боїться його! Навіщо ламати їй життя, адже Баро навіть не рідний твій син за кров'ю? Навіщо ця примусова жертва?

Марко сумно й водночас суворо глянув на Шандора, поклавши свою важку долоню йому на плече:

— Ти, Шандоре, прекрасно знаєш своє теперішнє становище. Ти ледве зводиш кінці з кінцями. Тобі нема на що жити, ти не здатний забезпечити доньку так, як вона на те заслуговує... Мати втекла від неї вже дуже давно, вона пішла і навіть не згадує про вас, не цікавиться вашим життям. Увесь цей час про вашу родину дбаю я, твій барон. А Баро... він гаряче, до нестями любить Лялю. До того ж вона — циганка за твоєю кров'ю, а отже, за нашими законами повинна підчинятися волі старших. Тому весілля ми зіграємо вже через місяць. Не сперечайся, брате. Я повністю допоможу тобі з усіма витратами та підготовкою до свята.

Шандор замовк і більше не заперечував. У нього просто не було сил і права сперечатися з бароном. Він по вуха вліз у величезні борги через свою колишню дружину, яка колись розбила його серце. Ляля була неймовірно схожа на свою матір — така ж красива, з розкішним вогняно-рудим волоссям. Її мати була українкою за національністю. Свого часу вона закохалася в цигана Шандора, але так і не змогла витримати суворих та закритих циганських звичаїв, законів табору та постійного тиску. Кинувши Лялю зовсім маленькою дівчинкою на руки батька, вона пішла геть і тепер жила десь у столиці в розкоші з іншим, дуже багатим чоловіком. Шандор боявся, що донька повторить долю матері, тому й погодився на цей шлюб, сподіваючись, що табір утримає її. Така, здавалося, була неблаганна доля рудоволосої Лялі.

Тим часом сама Ляля стояла на подвір'ї, ковтаючи гіркі сльози, що застеляли їй очі. Вона почувалася абсолютно самотньою. Дівчина не могла навіть розповісти про своє горе кузинам, адже вони самі були безпорадними жертвами таких самих жорстоких традицій і шлюбів за розрахунком. Не хотіла вона псувати життя і своєму улюбленому брату Раміру, який зараз мав власні клопоти в університеті й таборі, і Ляля просто не бажала обтяжувати його своїми проблемами.