Глава 3. Випадковий помічник.

Штаб-квартира поліції, Люфтбрюке плац, Берлін. Німеччина.

   Директор кримінально поліції Мартін Крюгер зайшов у свій кабінеті за скляною перегородкою, не включаючи верхнього світла пройшов до столу й ввімкнув настільну лампу. Жовтий промінь освітив великий стіл, завалений паперами. Він сів, повільно зняв окуляри, протер їх хустинкою — жест, який завжди допомагав зібрати думки, — і взяв чистий бланк.

«Рапорт щодо доцільності залучення підрозділу спеціального призначення…»

Ручка ковзала папером неквапно, майже ліниво. Крюгер свідомо тягнув час. Кожне формулювання він вивіряв, переписував, закреслював, наче йшлося не про живу людину, а про абстрактну загрозу в навчальному процесі. Він знав: поки документ не підписаний, поки процедура не запущена офіційно — поліція не рушить.

А от люди майора Оторова — рушать.

Двері відчинилися без стуку.

— Пане директоре! — голос Лоренца різонув повітря.

На порозі стояли двоє: інспектор Лоренц, блідий, з напруженими вилицями, і слідча Грета Остман. Її очі палали — не від втоми, а від люті.

— Доповідайте, — спокійно мовив Крюгер, не підводячи голови. — Що трапилось?

— Пане директоре… — голос інспектора тремтів, але він намагався триматися офіційного тону. — Маємо… інцидент.

— Говоріть швидше, — сухо кинув Крюгер, не відриваючись від написання рапорту.

— Будинок біженців на озері… Повний погром зі стріляниною. Декілька поранених. Попередньо — щонайменше вісім загиблих. Усі — молоді чоловіки, ймовірно, з неонацистського угруповання, — Лоренц на мить замовк. — „Француз” зник…

— Як це — зник?! – Крюгер перервав заповнення бланку й підняв голову.

— Його там немає. За свідченнями жінок — він… чинив опір. Озброївся. Нападників… — Лоренц проковтнув слину, — усіх поклав. Тільки один - ймовірно, втік.

Крюгер заплющив очі.

— І ви ще питаєте, як це сталося?! — на витримавши, вибухнула Грета. — Це сталося через ваше зволікання, пане директоре! Ми мали всі підстави діяти негайно!

Крюгер повільно відклав ручку, яку нервово крутив у руці..

— Фрау Остман, — холодно відповів він, — я не давав вам слова.

— А я не прошу дозволу, коли гинуть люди! — Грета зробила крок уперед. — Ви знали, що він поранений. Ви знали, де він. І ви нічого не зробили.

Лоренц нервово переступив з ноги на ногу.

— Ми могли накрити район ще вночі, — тихіше, але твердо додав він. — Звичайний патруль, під прикриттям швидкої. Зараз у нас — трупи й порожнеча.

Крюгер підвівся. Його постать, зазвичай дещо сутула, тепер випрямилася.

— Я хотів уникнути жертв, — сказав він повільно. — „Француз” — надто тренований, - ви всі бачили, як він поводився в аеропорту. Будь-яка необережна дія з нашого боку могла коштувати життя і йому, і нашим людям.

— А тепер воно нічого не коштуватиме? — з гіркою усмішкою кинула Грета. — Ви прикриваєте власний страх, пане директоре. Або — щось гірше.

На мить у кабінеті зависла тиша.

— Ви забуваєтесь, фрау Остман, — різко обірвав її Крюгер. — Ще одне слово в такому тоні — і я відстороню вас від справи.

Грета дивилася на нього кілька секунд, стискаючи кулаки. Потім різко розвернулася.

— Цю справу вже не відмити жодним рапортом, — кинула вона на прощання і грюкнула дверима.

Лоренц залишився. Його погляд був важким.

— Що далі, пане директоре?

Крюгер повернувся до столу, зібрав папери в рівну стопку. Уважно подивився на інспектора.

"Отже, він живий. І знову вислизнув" - подумав про себе директор, а в голос запитав:.

— Що з машинами?

— Обидва позашляховики зникли. На першому втік ватажок нападників, на іншому – ймовірно «француз».

Крюгер стиснув кулак так, що побіліли кісточки.

— Цю справу негайно засекретити, — коротко наказав він. — Жодних витоків. Особливо — в пресу. Офіційна версія: міжетнічний конфлікт, кримінальні розборки. Жодних згадок про зв’язок ціє справи зі стріляниною в аеропорту. «Француза» продовжуємо шукати із підвищеною запопадливістю.

— Зрозуміло… — Лоренц вагався. — А якщо його знайдуть?

Крюгер кинув сердитий погляд на інспектора.

— Йдіть, працюйте, - зло кинув директор. — Не затримую.

Коли за інспектором Лоренцом зачинилися двері, директор на мить заплющив очі.

— Якщо його знайдуть, — тихо промовив він, — то вже, напевно, не ми.

Мартін Крюгер кілька секунд сидів нерухомо, дивлячись у порожнечу.

«Ти знову у грі, Мартіне. І цього разу ставки — твоє життя».

Директор підвівся й набрав інший номер.

Конспіративна вілла ФСБ, Босдорф, пригород Берліна, Німеччина.

На південно-східній околиці німецької столиці розкинувся мальовничий район Босдорф - це мальовничий острів спокою, де міський ритм поступається місцем затишку садів. Тут аромат хвойних лісів Грюнау змішується з атмосферою старої Німеччини, перетворюючи кожну вулицю на тиху оазу серед гамірного мегаполіса. Серед переважно одноповерхових будиночків у квітучих садах, що ховаються за зеленими огорожами виділялася триповерхова вілла за двометровим металевим парканом, що приховував від сторонніх поглядів усе, що відбувалося всередині. Колись тут жив промисловець Мюллер, пізніше — дипломат, тепер же будинок належав «невідомо кому». Саме такі місця ФСБ любила найбільше.