***

Кірд сидів за своїм робочим столом, дивлячись на святковий плакат, який був прикріплений скотчем до пошарпаної стіни офісу та вітав з прийдешнім 2094 роком. Новий рік настав два тижні тому, але плакат все ще не зняли. Від стіни погляд перемістився на залишки остиглої кави в його пластиковий стаканчик і, зробивши фінальний великий ковток, він спорожнив стаканчик і кинув його в смітницю, не встаючи з місця. Кірд не любив каву, але весь тиждень його мучило безсоння і зараз долала сонливість, з якою він боровся за допомогою кофеїну. Останнім часом він погано спав і засинав тільки під ранок.

– Можливо, причина безсоння в моєму накрученому Его і моя дружина має рацію, стверджуючи, що мені треба пропити курс препаратів, для його пониження, – подумав він про себе. – Але я все ж таки вважаю, що причина в моєму мозковому імпланті, – зачепився він подумки за нове пояснення, адже йому не хотілося визнати, що дружина має рацію. – Ну нічого, хай там як, але сьогодні вже п'ятниця і на вихідних відісплюся.

На годиннику було десять хвилин на десяту, а отже, час починати роботу. Компанія, в якій він працював, займалася перевіркою підрядників. Після Великої Війни Сенсів азійські правителі за допомогою своїх секретних агентів всередині країни активно замінювали керівників різноманітних компаній своїми роботами-двійниками. Щоб з їхньою допомогою отримувати доступ до всієї внутрішньої інформації та перехоплювати управління компанією. Замовниками перевірок були різноманітні корпорації, які хотіли бути впевненими, що вони працюють не з азійський клонами, і тому зверталися до фірм, подібних до тієї, в якій працював Кірд, щоб перевірити керівників підрядних організацій і переконатись, в тому, що вони не є роботами. Офіційно діяльність фірми була нелегальною, оскільки Верховний Комітет заборонив перевірку людей на "людяність" без їхньої згоди. Це розцінювалося як втручання в особисте життя. Усі розуміли, що закон ухвалили завдяки азійському лобіюванню, а тому правоохоронні органи досить кволо стежили за його дотриманням, але якщо хтось попадався, то отримував суворе покарання згідно з законом. Кірда влаштовувало таке становище – з одного боку був ризик потрапити за ґрати на тривалий термін, але з іншого – така робота високо оплачувалась.

Він потягнув пластикову шухляду свого вицвілого пластикового столу і дістав робочий планшет, потім пістолет із глушником старого зразка з пороховими кулями, який сховав у внутрішню кишеню своєї куртки зі штучної шкіри, в підкладку якої були непомітно вшиті броньовані пластини. Пластикові ніжки його стільця заскавчали по бетонній підлозі і він підвівшись попрямував до виходу. На вулиці його вже чекав «навігатор» Грос біля мікроавтобуса.

– Сьогодні перевірка бункерів, – сказав він Кірду, який підійшов до нього. Той ледь кивнув головою у відповідь, дивлячись на велику наліпку на борту мікроавтобуса, яка сповіщала, що мікроавтобус належить фірмі, яка виробляє й обслуговує комерційні бункери. Це була фейкова наліпка з логотипом неіснуючої фірми "SmartShelter" і була частиною сьогоднішньої робочої легенди-прикриття.

«Навігатори», подібні до Гроса, у фірмі займалися збором інформації про замовлених клієнтів (яких перевіряли на "людяність"), та вигадували легенду, що мала дозволити «медіуму» потрапити в будинок клієнта під правдоподібним приводом. Для того щоб «медіум» вже на місці провів ретельний аналіз і дав остаточний вердикт – людина це чи робот. Кірд обіймав посаду медіума. Вони сіли в мікроавтобус – Грос за панель керування, а Кірд на пасажирське сидіння.

– Я тобі скинув інформацію про клієнта в особисті повідомлення, – Кірд дістав робочий планшет та наблизив око до екрана – гаджет швидко почав аналіз, розпізнав оболонку ока та розблокував планшет. Далі з'явився напис, який повідомляв, що для верифікації потрібно прикласти палець до нижньої частини панелі. Кірд притулив великий палець і відчув легкий укол – планшет провів ідентифікацію крові. Через пару секунд з'явився напис про вдало пройдену двофакторну автентифікацію:

– Ласкаво просимо у внутрішню мережу компанії "Капгра", – промовив механічним голосом планшет.

– Відкрий останнє повідомлення від Гроса, – дав команду Кірд та за мить на екрані з'явилось повідомлення і він занурився у вивчення досьє. Клієнта звали Пілсен і він був власником невеликого підприємства з виробництва комплектуючих. Йому 57 років, захоплюється історією та колекціонує артефакти з минулих епох. Одружений, має тридцятирічного сина. Вірніше мав – син загинув десять днів тому, потонувши в басейні готелю на відпочинку. Вельми примітна деталь. Кірд замислився. Перед «заміною» справжніх людей на роботів зазвичай ліквідували всіх найближчих рідних та тих, хто перебував у безпосередньому контакті й міг виявити підміну. Іноді робили копію відразу кількох членів родини клієнта. Але це була марудна робота і тому зазвичай членів сім'ї просто вбивали, підлаштовуючи це під нещасний випадок або інсценуючи самогубство. Кірд подивився на фото сина:

– Молодший за мене на п'ять років, але виглядає старшим років на десять, – зазначив подумки Кірд. Далі він взявся за вивчення досьє дружини Пілсена.

– Я заскочу на пошту, я швидко, – відвернув його Грос і вловивши погляд Кірда додав, – Ти ж знаєш навігатори мало заробляють, тому доводиться приторговувати різноманітним азійським мотлохом.

Навігатори справді мало заробляли, Кірд це добре знав, бо сам пропрацював півроку на цій посаді, збираючи інформацію про клієнтів для медіумів. Але потім з'явилася вакансія медіума і йому запропонували обійняти цю посаду. Після підвищення його фінансовий дохід одразу зріс у кілька разів, а з тим і ризик став більшим. «Медіуми довго не живуть» – таке було прислів'я у фірмі. Адже вони досить швидко психічно "вигорають" або гинуть від рук "клієнтів".

Мікроавтобус зупинився і Грос пішов на пошту, а Кірд продовжив вивчення досьє дружини клієнта. Її звали Марго, 52 роки. Інформації про неї було вкрай мало і де вона перебувала зараз було невідомо. Навігатори не знайшли інформацію про її місцеперебування. Замовлення на Пілсена надійшло п'ять днів тому і спостереження за будинком не виявило її там за ці дні. Було не зрозуміло де вона перебуває зараз, жива вона чи ні або, можливо, зникла безвісти. Навігатори не змогли з'ясувати це. Тим часом Грос повернувся в мікроавтобус і вони поїхали далі.