Глава 8. Візитери

Скромна емблема корпорації на костюмах візитерів квартири говорила тільки, що ці люди причетні до Латрії.
— Ти ще б його підвісив до стелі, — буркнув чоловік, що ввійшов, — як завжди варварські методи.
— Ви хто такі? — прохрипів я. — Валіть з моєї хати, це порушення закону!
— Алекс Барно, — представився, той що з’явився кілька секунд тому. — Годі, хлопці, відпустіть його!
Тільки хватка ослабла, як я зробив плавно здійнявся на ноги й підскочив до шафки. Там лежала зброя на всяк випадок. Втім, вона наразі не знадобилась. Таймер на десмі запищав, сповіщаючи, що вже потрібно збиратись на зустріч, де одна знайома панянка буде танцювати з мечем в руках. Така давня забавка, що має більш спортивний характер, хоч чув, що деякі наймані вбивці й холодним знаряддям користуються. Це профі своєї справи, еліта охоронців. У звичайних сутичках інші правила й умови. Провів рукою, щоб скинути трелі мелодії, поки ті, що працювали чорною силою, справлялись з дверима, які пошкодили на програмному рівні.

«Казав колись батько покійний, постав ще звичні після електронних, а я дурень не слухав».
— Він чистий! — плеснув Алекс в долоні й повернувся до невідомого. — Квест отримав сам, зливу немає, — пояснював, наче малій дитині, — ми передивились персонажа зі всіх сторін.
Я дивився на незваних візитерів й думав, що можу з легкістю забрати одного у кращий зі світів, але після подібного викрутасу — помирати буду довго й нудно: можливо здадуть на досліди у техногенні лабораторії, а ще вірогідна подорож до шахт або роботи на ядерній станції прибиральником. Поморщився й подумав: це поки того не варте.
— Квест? — перепитав. — Злив?
— Олівер Вуд, — проскрипів незнайомець, що був лисим, — голова служби безпеки «Латерії».
— Один з провідних функціонерів, — додав Барно й простягнув мені руку.
Тепер я зрозумів де міг бачити солодку парочку: лисий тинявся у холі корпорації з перевіркою, а другий… Другий топав у невідомому напрямку, коли Урія уламувала мене на вакансію.
— Кхм, — мовив й простягнув руку, — що відбувається?
— Цей чіп старий, як завжди, панікера включив, — тихо мовив Алекс й глянув на двері, що ремонтувались. — Є розмова, Хінато.
Найближчі хвилин п’ять були переповнені моїм подивом, шуканням жучків в моїй квартирі, остаточним закриттям дверей, розміщенням на кухні й показом посвідчень корпорації. Я дивися на гостей з-під лоба, думаючи, що заснув, або вони зовсім не ті, за кого себе видають. Пістолет акуратно ховався під кофтою, встиг його покласти туди, поки відлучався в ванну. У разі небезпеки варто тільки витягнути й застосувати, можливо, життя врятує. Десма постійно сповіщала, мов шалена, то про моє прискорене серцебиття, то просто реагувала на приладдя безпечників, що обслідували кожний закуток моєї скромної оселі й вдивлялись у сірі стіни.
Зрештою, один з охоронців сповістив, що все у нормі.

— Я прошу вибачення за поспішність свого друга, — мовив Алекс, не зводячи з мене погляду, — думаю, вас, Дане, розрадить той факт, що керівник корпорації дізнається про це свавілля.
Лисий буркнув під ніс лайку, склав руки на грудях й залишився у дверях, опершись об одну зі стін.
— Особливо, якщо взяти до уваги, що ваш начальник особливо ратує за цілісність своїх співробітників, — єхидно продовжив він, — навіть тих, що недавно працюють.
— Та зрозумів я все. Розберусь. Мене будуть проти шерсті гладити, а не тебе. Проїхали!
Алекс хмикнув й відкинувся на спинку кухонного стільчика. Ми сиділи за невеликим столом, одне напроти одного й грались у споглядання. Перебирав у думках всі можливі варіанти подій, не порушував тривожну тишу. Це могла й бути провокація від роботодавців, перевірка на витривалість й на вірність, міг реально піти злив на сторону і ці двоє всього лиш підставні обличчя, що прийшли у мій будинок за інформацією. Посвідчення, збіги — чудово, але якщо є охота у нашому сучасному світі можна підробити все.
— Не віриш? — перепитав функціонер «Латрії». — Я б сам так вчинив. Де таке бачили, щоб керівництво до звичайного робочого приїздили у гості.
Я не витримав й нервово засміявся.
— Чудові у вас дарунки.
— Ой, — скривився Олівер, — не починай тягнути проводи з плати. Роки на вулиці, робота охоронцем по зрівнянню з нашими діями — квіточки.
Алекс пропустив крізь вуха реакцію лисого, дістав з кишені портсигар й протягнув мені одну з дорогих сигар. Відмахнувся й він залишив його перед собою відкритим.
— Маріса, — сухо мовив він, — темна зона, прихований квест.
Я залишався непохитним, хоч й долоні спітніли. Забагато здивування на одну годину: спершу низка завдань, потім — познайомили з підлогою моє лице, от й гості з верхівки корпорації. Чим таке заслужив?
— Фея, проклята ліра, — продовжив Алекс. — Пірнання, риболовля. Хочеш, можу тобі запис твоїх пригод показати.
— Добре, — я зітхнув з полегшенням. — Вам то що? Отримав я й квест й отримав, звична ситуація для геймера.
Двійка засміялась, ніби я зморозив дурницю. Олівер пройшов до кухонної панелі й з дозволу поставив чайника.
— Все було б просто, якби не темна зона, завдання, що намертво імпортоване в ядро гри й від нього залежить чи буде система жива, — Алекс загибав пальці, серйозно дивлячись на мене, посмішки на його обличчі наче не існувало, — всього лиш ймовірна зрада корпорації, підсудна справа для твого начальника й її заступника, навіть, якщо ти в очі не бачив першу. НПС, якого шукали пів року, бо Маріса зникла з баз даних. Мені продовжувати?
Алекс все ж закурив, випустив дим, постукуючи подушками пальців по столу.
— Твоє ігрове минуле, — Олівер поставив перед нами термостакани, якими я користувався замість звичайних чашок, бо це було набагато практичніше у побуті, — ти ж сам здогадався, що клан помножили на нуль не тільки через довгий язик твого друзяки?
Подібні міркування у мене були, іноді згадував дивні обставини, що переслідували нас під час гулянь, дивних людей, які підходили до Макса і як той уникав розповіді про них. Нервовість Елізи, її спроби відвернути увагу від брата, перемикнути на себе, вона навіть готова була звабити мене одного разу, поки Макс затримувався, добре, хоч що сірої речовини у головному процесорі організму вистачило. Елементи дивної картини зіставлятися і я кивнув.
— Соколів прибрав наш агент, точніше той, хто виконав цю роль, ну ти знаєш, на кожного знайдеться свій компромат.
Алекс махнув рукою й потягнувся до чаю, я вказав, де знаходиться підсолоджувач, на що чоловіки насупились і вирішили обійтись без нього. Олівер задумався, картинка корпорації на його десмі блимнула й він відійшов він нас, пильно вдивляючись в екран.